Вагінальний кандидоз

Вагінальний кандидоз (кандидозний вагініт) — це ураження слизової оболонки вагіни дріжджоподібними грибами роду Candida. У побуті ця хвороба називається молочницею.

Candida – це умовно-патогенні мікроорганізми, факультативні анаероби (організми, що можуть жити як в присутності кисню, так і без нього). Вони мають тропізм – напрямок росту на клітини, багаті глікогеном, зокрема клітини слизової оболонки вагіни. Найпоширеніший вид збудника, який зустрічається у 70-90% випадків, – Candida albicans.

Останніми роками зростає захворюваність на кандидоз, викликаний іншими представниками роду Candida. Найчастіше виявляються:

  • C. glabrata (15%); C. dubliniensis (6%); C. tropicalis (3-5%);
  • C. parapsilosis (3%);
  • C. krucei (1-3%).

Поширення нових видів мікроорганізмів пов’язане передусім з неконтрольованим самолікуванням пацієнток, що призводить до зростаючої стійкості грибів до препаратів.

Частота кандидозного вагініту серед інфекційних захворювань вагіни і вульви складає 30-45%. Патологія посідає друге місце серед усіх інфекційних захворювань вагіни і є надзвичайно поширеним приводом для звернення жінок за медичною допомогою.

За даними J.S. Bingham (1999):

  • до 25 років близько 50% жінок репродуктивного віку стикалися хоча б з одним діагностованим лікарем епізодом вагінального кандидозу;
  • до початку періоду менопаузи – близько 75%.

Кандидозний вагініт рідко спостерігається в постменопаузі, за винятком тих пацієнток, які отримують гормональну замісну терапію.

Сприятливими факторами захворювання є:

  • Механічні – носіння синтетичного білизни, перший статевий контакт, травматичне ушкодження тканин вагіни, тривале застосування внутрішньоутробної спіралі.
  • Фізіологічні – вагітність, менструація.
  • Ендокринні – гіпотиреоз, цукровий діабет.
  • Імунодефіцитні стани.
  • Ятрогенні (прийом антибіотиків, кортикостероїдів, імунодепресантів, радіотерапія, хіміотерапія, онкологічні захворювання, оральні контрацептиви).
  • Інші (авітаміноз, алергічні захворювання, хронічні патології статевих органів і шлунково-кишкового тракту).

Хвороба, як правило, не передається статевим шляхом, але встановлено, що вона пов’язана з характером статевих контактів: анально-вагінальним і орогенітальним. Також не виключається ймовірність розвитку кандидозного баланопоститу у сексуальних партнерів пацієнток з вагінальним кандидозом.

При кандидоносійстві пацієнтки, як правило, не скаржаться, патологія зазвичай виявляється випадково під час аналізу вмісту вагіни з іншої причини.

При розвитку гострої форми вагінального кандидозу відзначаються густі сіро-білі виділення сируватого вигляду з вагіни, які мають кислотний або кисломолочний запах.

Уражена слизова оболонка гіперемійована, набрякла і схильна до травмування. На ній виникають обмежені осередки сироподібного нальоту та плівок, які можуть зливатися один з одним і видаляються з труднощами. При видаленні під ними виявляється ерозійна поверхня. Зі зростанням запального процесу плівки починають легко відділятися і виводитися зі статевих шляхів.

Під час гострої форми в патологічний процес зазвичай втягуються зовнішні статеві органи. Типовими симптомами вагінального кандидозу в цьому випадку є відчуття печії і свербіжу, гіперемія і набряклість в області великих і малих статевих губ, а також у промежині до анального отвору. Відчуття свербіжу може стати причиною розчісування та долучення вторинної інфекції. Дискомфорт зазвичай збільшується під час менструацій, після статевого акту, переохолодження, фізичних навантажень, а також контактів з водою. Може відзначатися болісність під час сечовиділення. Ознаки молочниці іноді самостійно зникають під час менструальних кровотеч.

Часто кандидоз протікає у розмитій формі. При цьому клінічні прояви можуть бути виражені слабо або ж у пацієнтки спостерігаються лише деякі з перелічених симптомів.

При хронічному вагінальному кандидозі характерні сируваті виділення зазвичай відсутні. Спостерігається гіперемія ураженої слизової оболонки вагіни, незначна кількість плівок і сухих ерозій. Слизова оболонка стає атрофічною і опущеною, на ній можуть виникати геморагічні висипання. Хронічна форма захворювання може протікати тривалий час, роками і навіть десятиліттями. Рецидиви захворювання зазвичай відбуваються близько чотирьох разів на рік, при цьому клінічні прояви частіше починаються приблизно за тиждень до початку менструації. Загострення хронічного кандидозу має симптоми, схожі з гострою формою захворювання.

Гриби роду Candida відносяться до умовно-патогенної мікрофлори, яка присутня як у навколишньому середовищі, так і на поверхні шкіри та слизових оболонок здорової людини (у ротовій порожнині, кишечнику, вагіні). При зниженні захисних сил організму можливе збільшення адгезивних властивостей (здатності прилипати) грибів з прикріпленням їх до клітин епітелію вагіни, колонізацією слизової оболонки та розвитком запальної реакції.

Вагінальний кандидоз часто вражає лише поверхневі шари епітелію вагіни без проникнення збудника в глибші шари слизової оболонки. Проте в рідких випадках епітеліальний бар’єр долається, і відбувається інвазія в підлягаючу тканину з наступною гематогенною диссемінацією (розповсюдження збудника інфекції з первинного очага захворювання по всьому органу чи організму через кровоносну систему).

Основні етапи патогенезу:

  1. Адгезія (прилипання) грибів на слизовій та колонізація.
  2. Інвазія (проникнення) в епітелій.
  3. Подолання епітеліального бар’єру.
  4. Проникнення в з’єднуючу тканину.
  5. Подолання захисних механізмів тканини.
  6. Потрапляння в судини.
  7. Гематогенна диссемінація.

При вагінальному кандидозі запальний процес відбувається в верхніх шарах епітелію вагіни. Причина полягає в тому, що підтримується динамічна рівновага між грибом, який не може проникнути в глибші шари, і організмом, який стримує його поширення. Відповідно інфекція може довго розвиватися на одному місці, проявляючись сируватими виділеннями з вагіни. Загострення захворювання відбувається при порушенні рівноваги між розвитком грибів та захисними силами організму.

Виділяють три клінічні форми вагінального кандидозу:

  • безсимптомне кандидоносіння (клінічні прояви захворювання відсутні, але кількість грибків Candida значно перевищує норму);
  • гострий вагінальний кандидоз;
  • хронічний вагінальний кандидоз (тривалість захворювання понад 2 місяці).

Згідно зі статистичними даними, приблизно у 70% жінок протягом життя відзначався принаймні один епізод вагінального кандидозу, при цьому у 15-20% випадків захворювання переходило в хронічну форму.

За класифікацією, запропонованою D.A. Ешенбах, вагінальний кандидоз поділяють на два типи:

  • неускладнений;
  • ускладнений.

У жінок виділяють три форми захворювання:

  • вагініт (запалення вагіни);
  • вульвовагініт (запалення вагіни та вульви);
  • цервіцит (запалення шийки матки).

У чоловіків виділяють:

  • баланіт (запалення головки статевого члена);
  • баланопостит (запалення передплідної звивини та головки статевого члена);
  • уретрит (запалення сечовипускного каналу).

Діагноз вагінального кандидозу встановлюється гінекологом на підставі даних про скарги, анамнезу та обстеження. Діагноз підтверджується виділенням культури мікроскопічних дріжджеподібних грибів роду Candida культурними методами діагностики виділеного з вагіни з одночасним визначенням чутливості збудника до антимікотичних препаратів.

При огляді шийки матки і вагіни за допомогою гінекологічного дзеркала визначаються типові для вагінального кандидозу патологічні зміни.

Під час фарбування ураженої ділянки розчином Люголя проявляються виражений судинистий рисунок та дрібноточкові вкраплення. Вагінальний кандидоз частіше реєструється у жінок репродуктивного віку, особливо в період вагітності (у 30-40% вагітних). При частому рецидиві вагінального кандидозу пацієнтці рекомендується пройти повне медичне обстеження з метою виявлення ендокринних або інших хронічних захворювань.

Наявність стійкого вагінального кандидозу, який погано піддається лікуванню, може вказувати на наявність цукрового діабету. При необхідності проводиться бактеріологічний аналіз сечі та калу, визначення концентрації глюкози в крові, ультразвукове дослідження органів малого тазу та черевної порожнини і т. д.

Диференційна діагностика вагінального кандидозу проводиться з бактеріальним вагінозом, а також зі СНІДом. При цьому для виключення СНІДу може знадобитися проведення імуноферментного аналізу, реакції імунофлуоресценції, а також полімеразної ланцюгової реакції.

Показанням для призначення терапії вагінального кандидозу є скарги пацієнтки, клінічні прояви та лабораторне підтвердження наявності грибів роду Candida. Лікування не потрібне при виявленні грибів без будь-яких клінічних проявів (кандидозоносіння). Це правило обумовлене тим, що гриби роду Candida можуть знаходитись у невеликій кількості у вагіні та є частиною нормальної мікрофлори, якщо їх кількість не перевищує порогове значення 104.

Механізм дії протигрибкових препаратів полягає в порушенні синтезу ергостеролу (речовини в складі клітинних мембран грибів), що призводить до утворення дефектів в мембрані мікроорганізму. Залежно від дози антимікотики проявляють фунгістатичну (сповільнення росту) або фунгіцидну (повне знищення) дію.

Існують різні групи препаратів для лікування вагінального кандидозу:

  • антибіотики (пімафуцин, амфотерицин В, ністатин, леворин);
  • імідазоли (клотримазол, сертаконазол, кетоконазол, гіно-певарил, міконазол);
  • триазоли (ітраконазол, флуконазол);
  • комбіновані препарати (“Тержинан”, “Полижинакс”, “Пімафукорт”, “Клион Д”, “Макмирор комплекс”);
  • препарати різних груп (флуцитозин, гризеофульвін, дафнеджин, нітрофунгін, йодат полівінілпірролідон).

Лікування вибирається гінекологом індивідуально для кожної пацієнтки, з урахуванням клінічної картини, форми захворювання та ступеня вираженості симптомів. Проте важливо відзначити, що при лікуванні молочниці під час вагітності флуконазол є протипоказаним, оскільки він може негативно вплинути на розвиток плоду.

При лікуванні гострих форм вагінального кандидозу призначають місцеве лікування. Препарат не всмоктується в системний кровообіг, а діє в області вагіни та слизової.

Приклади схем лікування:

  1. еконазол 150 мг у вигляді вагінальних свічок один раз на добу протягом трьох днів;
  2. “Кліндацин Б пролонг” один аплікатор крему на ніч вагінально протягом трьох днів;
  3. “Макмирор комплекс” одна свічка на ніч один раз на добу протягом восьми днів;
  4. “Тержинан” одна таблетка на ніч протягом 10 днів.

При хронічному кандидозі разом з місцевим лікуванням застосовують системні антимікотики:

  1. флуконазол 150 мг один раз всередину;
  2. ітраконазол 200 мг всередину два рази з інтервалом 12 годин протягом одного дня або 200 мг на добу протягом трьох днів.

При рецидивуючій формі захворювання (більше чотирьох епізодів на рік) застосовують схему:

  1. флуконазол 150 мг всередину тричі з інтервалом 72 години в 1, 4 та 7 день лікування.

Для лікування рецидивів препарат застосовують у дозі 150 мг один раз на тиждень протягом шести місяців.

До ускладнень вагінального кандидозу у жінок відносяться:

  • стеноз вагіни;
  • осередковані захворювання органів малого тазу – сальпінгіт, оофорит та інші;
  • захворювання сечовидільної системи – цистит, уретрит.

Стеноз вагіни розвивається при запаленні стінок вагіни. При цьому просвіт вагіни стискається, а стінки вагіни стають погано розтяжними. Пацієнтки відчувають біль під час статевого акту.

Сальпінгіт – інфекційно-запальне захворювання фалопієвої (маткової) труби. Виникає при переході інфекції від вагіни висхідним шляхом, не виключений також і гематогенний шлях передачі. Сальпінгіт найчастіше перебігає в поєднанні з оофоритом – запаленням яєчника. Порушення може бути як одностороннім, так і двостороннім. Пацієнтки відчувають біль у додатках, у нижній частині живота зліва або справа, підвищується температура тіла, виникає загальна слабкість, іноді нудота з блювотою. При несвоєчасному лікуванні даного ускладнення високий ризик безпліддя, виникнення позаматкової вагітності, виникнення спаєчного процесу, що призводить до оперативного втручання, інфікування органів черевної порожнини та малого таза. Сальпінгіт особливо небезпечний у випадках, коли з кандидозом поєднуються інші інфекції.

Уретрит – запалення слизової сечовипускного каналу. Проявляється болісним сечовиділенням, відчуттям печії у області уретри, виділенням з сечею крові або гною, дискомфортом при дотику до білизни, злипанням країв уретри, покраснінням області навколо сечовипускного каналу.

Цистит – запалення сечового міхура. Патологія виникає при потраплянні збудника висхідним шляхом через уретру в сечовий міхурь. Симптоми циститу схожі з симптомами уретриту, однак є деякі відмінності: часті позиви до сечовиділення при невеликій кількості сечі, відчуття неповного опорожнення сечового міхура, біль, жар у кінці сечовиділення, хмарність сечі, підвищення температури тіла, болі унизу живота.

На тлі вагінального кандидозу зростає частота ускладнень під час вагітності, а також збільшується ризик інфікування плода.

Кандидоз плода може спричинити його внутрішньоутробну загибель або призвести до передчасних пологів. Після пологів у жінок можливий розвиток кандидозного ендометриту – запального процесу в тканинах, що вистилають внутрішню порожнину матки.

При своєчасному зверненні пацієнтки до лікаря, лабораторному обстеженні та відсутності самолікування прогноз благоприятний. Самолікування небезпечне через ризик рецидиву захворювання.

Щоб підвищити ефективність терапії, пацієнтки повинні дотримуватися схеми лікування, індивідуально призначеної гінекологом. Під час лікування і диспансерного спостереження необхідно дотримуватися сексуального спокою або використовувати бар’єрні методи контрацепції. Повторно звернутися до лікаря для контролю аналізів слід через 7-10 днів.

Для профілактики кандидозного вагініту рекомендується:

  1. відмовитися від регулярного використання щоденних прокладок і тісного синтетичного білизни;
  2. використовувати засоби гігієни на основі молочної кислоти для підтримання кислого середовища вагіни;
  3. відмовитися від спринцювань;
  4. своєчасно лікувати захворювання сечовипускної, ендокринної та шлунково-кишкової систем;
  5. уникати безконтрольного прийому антибіотиків.