Сифіліс

1. Збудник сифілісу
2. Етіологія сифілісу
3. Патогенез сифілісу
4. Фактори ризику
5. Заразність сифілісу
6. Інкубаційний період
7. Сифіліс під час вагітності
8. Симптоми сифілісу та клінічна картина захворювання
9. Діагностика сифілісу
10. Лікування сифілісу
11. Ускладнення сифілісу
12. Прогноз. Профілактика

Сифіліс (Syphilis) — хронічне інфекційне захворювання, викликане блідою трепонемою (Treponema pallidum), яке характеризується специфічним системним ураженням шкіри, слизових оболонок, нервової системи, внутрішніх органів та опорно-рухового апарату. Передається переважно статевим шляхом. Активний перебіг захворювання чергується з латентними періодами.

Захворюваність на сифіліс За даними ВООЗ, у світі у 2012 році було зареєстровано 18 млн випадків зараження сифілісом, при цьому захворюваність становила 25,7 випадків на 100 000 населення.

Збудник сифілісу

Причиною захворювання є інфікування блідою трепонемою (Treponema pallidum) — невеликим мікроорганізмом спіралеподібної форми, який в природних умовах здатний існувати і розмножуватися тільки в організмі людини. Бліда трепонема практично миттєво гине у зовнішньому середовищі внаслідок висихання, легко руйнується при кип’ятінні та впливі антисептиків і етилового спирту. Окрім типової спіралеподібної форми, існує у вигляді цист та L-форм, в які вона реорганізується для виживання в несприятливому для неї середовищі.

Етіологія сифілісу

Сифіліс викликається блідою трепонемою, яка в більшості випадків має спіралеподібну форму. Проте не так вже й рідко зустрічаються її атипові варіанти. Завдяки поліморфізму збудника суттєво ускладнюється своєчасна діагностика сифілісу та його подальше лікування. Крім того, за збігу ряду факторів трепонема може перейти в інцистовану форму, яка характеризується високою стійкістю до зовнішніх впливів і, як наслідок, більшою виживаністю. З цієї причини будь-які ознаки сифілісу повинні розглядатися як підстава для негайного звернення до лікаря-венеролога. Самолікування неприпустиме, оскільки без аналізів і визначення типу мікроба пацієнт ризикує довести справу до серйозних ускладнень. Зазначимо також, що багато антибіотиків найбільш ефективні саме до стадії інцистування, що є ще одним приводом вчасно звернутися до профільних клінік.

Патогенез сифілісу

Як ми вже згадували вище, симптоми сифілісу проявляються після тісних контактів із зараженою людиною. Особливо небезпечні в цьому плані хворі, у яких інфекція викликала появу папул і шанкрів, які є місцем скупчення трепонем. Заразність сечі поки що не доведена, але відомо, що невелика кількість збудників скупчується у слині. Також можливе інфікування через молоко матері або через сперму, причому для останнього випадку зовсім не обов’язкова наявність зовнішніх ознак сифілісу на статевих органах.

Фактори ризику

Ризик зараження сифілісом підвищений, якщо:

• людина займається незахищеним сексом або сексом із кількома партнерами;
• чоловік займається сексом із чоловіками;
• пацієнт інфікований ВІЛ.

Заразність сифілісу

Існують дві точки зору на контагіозність (заразність) сифілісу. За твердженням одних авторів, зараження відбувається у 100% випадків, на думку інших — лише у 60-80%, чому сприяє ряд факторів: неушкоджена шкіра та кислий рН її поверхні, в’язкий вагінальний та уретральний слиз, конкуруюча мікрофлора статевих органів, фагоцитоз (процес поглинання бактерій клітинами імунної системи) та інші місцеві захисні механізми організму.

Контагіозність сифілісу залежить від стадії захворювання: як правило, особливо контагіозними є первинна та вторинна форми, прихований сифіліс може поширюватися трансплацентарно і трансфузійно.

Інкубаційний період

Після проникнення спірохети настає інкубаційний період — проміжок часу між первинним інфікуванням і появою перших симптомів. Інкубаційний період триває від 9 до 90 днів (у середньому 21 день).

Сифіліс під час вагітності

У 25% вагітних відзначається загибель плода, у 30% випадків — смерть новонароджених після пологів. У 2012 році з сифілісом було пов’язано 350 000 несприятливих наслідків вагітності, в тому числі 143 000 мертвонароджень, 62 000 випадків смерті новонароджених, 44 000 передчасних пологів та 102 000 інфікованих дітей.

Симптоми сифілісу та клінічна картина захворювання

Первинний сифіліс

Початковий етап сифілісу збігається з появою перших шанкрів і сифілом. В середньому вони виникають через 3-4 тижні з моменту зараження в місці проникнення трепонем. Спочатку на цій ділянці шкіри або слизових оболонок з’являється невелика червона пляма, яка з часом змінюється і набуває вигляду папули, що переходить у виразку або ерозію. Пацієнт не відчуває болю при пальпації шанкрів.

Вторинний сифіліс

Симптоми сифілісу проявляються через 6-7 тижнів після інфікування. Вони досить різноманітні і спостерігаються на набагато більшій площі, ніж ознаки сифілісу в первинному періоді. Найбільш характерні особливості симптомів сифілісу:

• ураження шкіри доповнюються ознаками порушень у роботі інших органів і систем;
• хвилеподібний перебіг і наявність прихованих (безсимптомних) періодів;
• висипання на шкірі мають більш яскравий колір і дрібні розміри, але охоплюють більшу площу;
• висипання мають властивість зникати, але потім знову рецидивувати, причому з кожним разом вони проявляють все більшу схильність до групування, з часом утворюючи розеоли – запальні ділянки діаметром до 1 см;
• часто вторинний сифіліс призводить до появи папульозних сифілідів – уражень шкіри, які розсмоктуються самі собою, але залишають чітко видимі пігментовані області.

Папульозний сифілід — симптом вторинного і раннього вродженого сифілісу, з’являється при рецидиві захворювання у 12-34 % випадків. Він являє собою висипання ізольованих щільних вузликів (папул) напівсферичної форми з гладкою поверхнею від рожево-червоного до мідного або синюшного кольору. Свербежу і болісних відчуттів немає, але якщо натиснути на центр папули, хворі відзначають різкий біль (симптом Ядассона).

Ураження інших органів та систем сифілісом проявляються у вигляді підвищення температури, зниження апетиту, загальної слабкості, нудоти, головного болю, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Якщо лікування сифілісу не проводилося або було недостатнім, вторинна форма переходить у третинну через 3-4 роки після інфікування.

Третинний період сифілісу

При симптомах сифілісу цієї стадії у хворих з’являються третинні сифіліди – бугорки, які утворюються як на шкірі, так і на поверхні кісток, внутрішніх органів, у підшкірній клітковині та нервовій системі. При їх зникненні відбуваються численні деструктивні зміни органів і тканин. Третинний період сифілісу може тривати кілька років, проте, варто зазначити, що зі зростанням рівня медичного обслуговування населення така форма сифілісу зустрічається все рідше і рідше.

Вроджений сифіліс

Вроджений сифіліс передається від хворої матері при проникненні трепонем через плаценту до плода. Зараження сифілісом може відбутися як під час зачаття, так і значно пізніше. Незалежно від часу інфікування, патологічні зміни тканин спостерігаються лише на VI-VII місяці вагітності, тому активна профілактика сифілісу на ранніх стадіях допоможе народити здорову дитину. Можливість передачі збудників через сперму батька ще не доведена, тому всі профілактичні заходи зазвичай стосуються майбутньої матері. До них належать: виявлення хворих жінок на ранніх стадіях, повноцінний облік вагітних, контроль за лікуванням інфікованих осіб. З метою попередження розвитку негативних змін проводяться обов’язкові регулярні обстеження вагітних на предмет наявності трепонем і зовнішніх ознак вродженого сифілісу.

Діагностика сифілісу

Коли слід звернутися до лікаря

До лікаря необхідно звернутися при появі перших симптомів сифілісу — виразок і висипу на статевих органах. Також слід відвідати лікаря, якщо сифіліс виявлено у вашого сексуального партнера або людини, з якою був тісний побутовий контакт.

Підготовка до відвідування лікаря

Кров на наявність антитіл потрібно здавати натщесерце. Ерозії та виразки не слід обробляти антисептиками протягом доби до відвідування лікаря.

Методи діагностики

Для діагностики сифілісу застосовуються мікроскопічні, молекулярні, імуногістохімічні, серологічні та інструментальні методи.

Матеріал для дослідження:

• виділення з ерозій, виразок, ерозованих папул і пухирів;
• лімфа, отримана шляхом пункції лімфатичних вузлів;
• сироватка крові;
• спинномозкова рідина (ліквор), отримана шляхом пункції спинного мозку;
• тканини плаценти і пуповини.

Показання для обстеження:

• клінічні ознаки сифілісу;
• будь-які виразки та ерозії в області статевих органів;
• статевий контакт із хворим на сифіліс і тісний побутовий контакт із хворим на вторинний сифіліс;
• народження від хворої на сифіліс матері;
• будь-які статеві інфекції;
• вагітність;
• донорство крові та органів;
• професійна діяльність (працівники харчування, освіти, охорони здоров’я, військовослужбовці);
• адміністративний нагляд (ув’язнені, іммігранти);
• госпіталізація в стаціонар та (або) майбутнє оперативне хірургічне втручання.

Мікроскопічні методи використовуються для діагностики ранніх форм і вродженого сифілісу з клінічними проявами. Застосовуються два методи:

• Дослідження в темному полі визначає живу трепонему у виділеннях з ерозій та виразок і відрізняє її від інших трепонем.
• Метод сріблення за Морозовим – дозволяє ідентифікувати трепонему в біоптатах тканин і лімфі.

Молекулярні методи базуються на виявленні специфічної ДНК і РНК збудника молекулярно-біологічними методами (ПЛР, NASBA) з використанням тест-систем, дозволених до медичного застосування в Російській Федерації.

Серологічні методи діагностики спрямовані на виявлення антитіл, що виробляються організмом до антигенів блідої трепонеми. Існують нетрепонемні і трепонемні тести. До нетрепонемних належать:

• РСКк — реакція зв’язування комплементу з кардіоліпіновим антигеном (реакція Вассермана).
• РМП (МРП) — реакція мікропреципітації крові з кардіоліпіновим антигеном.
• RPR (Rapid Plasma Reagins) — неспецифічний антифосфоліпідний (реагіновий) тест тощо.

Трепонемні тести:

• РСКт — реакція зв’язування комплементу (реакція Вассермана) з трепонемним антигеном.
• РПГА — реакція пасивної гемаглютинації.
• ІФА — імуноферментний аналіз тощо.

Позитивна реакція без сифілісу

Можливі хибнопозитивні серологічні реакції на сифіліс — позитивні результати серологічних реакцій у осіб, які не хворіють і не хворіли раніше на сифіліс. Причини можуть бути наступними:

• Хибнопозитивні реакції протягом 6 місяців називають гострими. Вони можуть бути пов’язані з вагітністю, вакцинацією, інфекційними захворюваннями, менструацією, деякими дерматозами, ендемічними трепонематозами, хворобою Лайма.
• Хронічні хибнопозитивні реакції спостерігаються протягом більше 6 місяців і найчастіше асоціюються з онкологічними, аутоімунними захворюваннями, хворобами печінки, легень, серцево-судинної та ендокринної систем. Вони також можуть спостерігатися при наркоманії та в похилому віці.

Хибнонегативні серологічні реакції на сифіліс можуть бути при вторинному сифілісі через “феномен прозони” і у осіб з вираженим імунодефіцитом та деякими інфекціями (ВІЛ, туберкульоз).

Клінічна оцінка серологічних реакцій

Для діагностики сифілісу застосовується комплекс серологічних реакцій, в який обов’язково повинен бути включений один нетрепонемний тест (частіше РМП) і два підтверджуючі трепонемні тести (в Росії частіше це ІФА і РПГА). За наявністю комбінації позитивності цих трьох тестів ставиться або відхиляється діагноз.

Дослідження спинномозкової рідини

Проводиться для діагностики нейросифілісу. Воно показане:

• хворим на сифіліс з клінічною неврологічною симптоматикою;
• особам із прихованими та пізніми формами інфекції;
• хворим на вторинний рецидивний сифіліс;
• при підозрі на вроджений сифіліс у дітей;
• при відсутності негативізації нетрепонемних серологічних тестів після проведеного повноцінного специфічного лікування.

Діагноз нейросифілісу вважається підтвердженим при наявності у пацієнта сифілісу, доведеного серологічними тестами незалежно від його стадії, та позитивному результаті РМП із ліквором.

Серорезистентністю вважається відсутність негативізації або зниження титрів нетрепонемних тестів протягом року у осіб, які отримали адекватне лікування з приводу первинного або вторинного сифілісу, і протягом двох років у осіб, які отримали адекватне лікування з приводу прихованого раннього сифілісу.

Лікування сифілісу

Лікування сифілісу є успішним на ранніх стадіях. Спочатку терапію здійснюють у стаціонарі, потім амбулаторно. Повне одужання підтверджується лабораторними тестами. Лікування проходять всі статеві партнери, з якими хворий мав інтимні контакти протягом останніх 90 днів, а у випадку вторинної форми — 12 місяців. При негативних аналізах на сифіліс у партнерів їм призначають превентивну терапію.

Бліда трепонема чутлива до антибактеріальних препаратів групи пеніцилінів. Практикується методика першої ударної дози — на початку лікування ліки вводять внутрішньом’язово великими об’ємами з малими інтервалами часу. В організмі постійно зберігається висока концентрація діючої речовини. Препаратом вибору для лікування сифілісу є бензилпеніцилін. Цефтріаксон дає позитивну динаміку на пізніх стадіях сифілісу і може застосовуватися в лікуванні вагітних жінок. Антибіотик пригнічує розмноження трепонеми. Курс ін’єкцій — не менше пів року. У випадку вторинного сифілісу до призначення пролонгованих пеніцилінів протягом 2-х тижнів призначають антибіотики широкого спектру дії (тетрацикліни, макроліди).

Дозування та тривалість прийому ліків розраховуються індивідуально для кожного пацієнта. Сифіліс у прихованій формі лікується комплексно із застосуванням імуномодуляторів та фізіотерапії. При наявності шанкру з гнійними виділеннями рекомендують доповнювати комплекс лікування місцевими примочками, присипками та мазями з антибіотиком.

Пацієнтів попереджають про можливу реакцію організму на лікування. У медичних закладах, де проводиться терапія, повинні бути засоби для надання невідкладної допомоги.

Ускладнення сифілісу

Виділяють наступні ускладнення при первинній стадії сифілісу:

• ерозивний баланопостит і вульвовагініт у вигляді множинних ерозій;
• фімоз — неможливість відкрити головку статевого члена через набряк крайньої плоті;
• парафімоз — защемлення головки крайньої плоті набряклою крайньою плоттю;
• гангренізація — некротичний твердий шанкр;
• фагеденізм — некроз шанкра та навколишніх його тканин;
• перфоративний твердий шанкр з перфорацією крайньої плоті.

При вторинному сифілісі можуть зустрічатися ускладнення у вигляді вузлового сифілісу, що проявляється множинними вузлами, та злоякісного сифілісу, який найчастіше зустрічається при ВІЛ-інфекції і характеризується множинними пустулами, ектимами і рупіями.

Серйозним ускладненням сифілісу є переривання вагітності — у 25 % вагітних відзначається загибель плода, у 30 % випадків — смерть новонароджених після пологів.

Ризик зараження ВІЛ

У хворих на сифіліс в кілька разів більший ризик заразитися ВІЛ-інфекцією.

Неврологічні проблеми

Без лікування сифіліс може призвести до менінгіту, прогресуючого паралічу та спинної сухотки (дегенерації спинного мозку).

Серцево-судинні проблеми

Сифіліс може стати причиною:

• аневризми аорти — розширення діаметра аорти внаслідок патологічного стоншення її стінки;
• аортальної регургітації — зворотного потоку крові через несмикання стулок аортального клапана;
• аортальної недостатності — порушення кровообігу внаслідок аортальної регургітації;
• стенозу коронарних артерій — звуження просвіту коронарних артерій через відкладення інфільтрату (скупчення крові та лімфи) у стінці судин.

Смерть від сифілісу настає внаслідок ураження внутрішніх органів. Найбільш частою причиною є розрив аорти внаслідок сифілітичного аортиту.

Прогноз та профілактика

Якщо розпочати лікування сифілісу своєчасно, то прогноз буде сприятливим.

Як знизити ризик захворювання

Профілактика захворювання полягає у санітарно-просвітницькій роботі, скринінгу декретованих груп населення, які знаходяться у групі ризику, здійсненні повноцінних специфічних лікувальних заходів та подальшому клініко-серологічному контролі.

Для профілактики вродженого сифілісу необхідно триразове серологічне обстеження під час вагітності (при постановці на облік, на 28-30 тижнях і на 35-37 тижнях), адекватне специфічне та профілактичне лікування при виявленні сифілісу у вагітних і профілактичне лікування дітей, народжених від недолікованої або хворої матері.

Індивідуальна профілактика полягає у використанні бар’єрних методів контрацепції (презервативів).

Що робити, якщо у члена сім’ї сифіліс

Після першої ін’єкції антибіотика хворий на сифіліс не є небезпечним для оточуючих. Якщо раніше був тісний побутовий контакт, то призначається серологічний і клінічний контроль протягом трьох місяців або попереджувальне лікування.

Чи можна заразитися сифілісом повторно

Перенесений раніше сифіліс не захистить від повторного зараження.

Іформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я!