Сибірська язва – це інфекційне захворювання, спричинене бактеріями Bacillus anthracis і відноситься до гострих та особливо небезпечних сапрозоозів. Резервуаром для збудника сибірської язви слугує зовнішнє середовище (заражений ґрунт) та тварини. B. anthracis відноситься до II групи патогенності, тобто є збудником висококонтагіозних (дуже заразних) епідемічних захворювань.
Збудник сибірки
Бактерія Bacillus anthracis – це циліндрична паличка зі спорами усередині. Саме вони захищають бактерію при її попаданні у вороже середовище, наприклад, у тіло з високою температурою. Мікроорганізм дуже живучий – він може розмножуватися в кисневому середовищі або в анаеробному. Проте за 100 градусів він гине.
Патофізіологія сибірської язви
Bacillus anthracis формує спори, коли вони знаходяться в умовах, несприятливих для росту (наприклад, в сухому середовищі). Спори стійкі до різних факторів навколишнього середовища і можуть залишатися життєздатними в ґрунті, шерсті та волосяному покриві та шкірі тварин протягом багатьох десятиліть. Спори проростають і починають швидко розмножуватися, коли вони потрапляють в навколишнє середовище, багате амінокислотами та глюкозою (наприклад, тканина, кров).
Людина може заразитися через:
- Контакт шкіри (найбільш поширений)
- Ковтавання
- Інгаляція
- Ін’єкція
Шкірна форма інфекції, як правило, розвивається після контакту з інфікованими тваринами, продуктами тваринного походження або забрудненими спорами, або, рідше, від інфікованого героїну у споживачів ін’єкційних наркотиків. Відкриті рани або пошкодження шкіри підвищують чутливість, але інфікування може відбутися навіть тоді, коли шкіра немає пошкоджень. Шкірна форма сибірської язви, як правило, не є контагіозною, але в дуже рідких випадках шкірна інфекція може передаватися від людини до людини при безпосередньому контакті або через фоміти.
Легенева форма інфекції (інгаляційне зараження), викликана вдиханням спор, майже завжди стосується професійної шкідливості, пов’язаної з роботою з інфікованими продуктами тваринного походження, і часто призводить до смерті.
Інфекція шлунково-кишкового тракту (включаючи ротоглоточну) може виникнути після споживання неправильно приготованого м’яса, що містить вегетативні форми організму; зазвичай пошкодження глоткової або кишкової слизової оболонки полегшує вторгнення. Проковтнуті спори сибірської язви можуть викликати ураження слизової від ротової порожнини до сліпої кишки. Викид токсину викликає геморагічні некротичні язви та брижіевий лімфаденіт, який може призвести до кишкового кровотечі, обструкції або перфорації.
Шлунково-кишкові та легеневі форми сибірської язви не передаються від людини до людини.
Після потрапляння в організм спори проростають у макрофагах, які мігрують до регіональних лімфовузлів, де бактерії розмножуються. При легеневій формі інфекції спори відкладаються в альвеолярних просторах, де їх поглиблюють макрофаги, які мігрують до середостінних лімфовузлів, зазвичай викликаючи геморагічний медіастеніт.
Бактеріємія може розвиватися при будь-якій формі сибірської язви і майже завжди передує смертельним результатам; ураження оболонок мозку також є поширеним.
Є дані, що шкірна форма сибірської язви не надає набутого імунітету, особливо якщо застосовувалася рання ефективна антибактеріальна терапія. Інгаляційна форма сибірської язви може забезпечувати певний імунітет у виживших пацієнтів, але дані є дуже обмеженими.
Ускладнення після сибірської язви
Навіть при успішному лікуванні сибірська язва може викликати безліч ускладнень. Наприклад, менингіт, набряк мозку, набряк легень, асфіксію, перитоніт, кровотечі в ШКТ, кишкову непрохідність і т.д.
Якщо захворювання встигло уразити кілька систем органів, може виникнути септична форма та токсичний шок.
Однак за останні десятки років відсоток смертності від сибірської язви суттєво зменшився. Якщо ще у середині ХХ століття від легеневої форми захворювання померло майже 90% пацієнтів, зараз цей показник не перевищує 40%.
При шкірній формі летальний випадок настає менше ніж у 20% випадків, а при кишковій – від 25% до 60%, що залежить від швидкості надання медичної допомоги та характеру перебігу хвороби.
Симптоми сибірки
У більшості пацієнтів із сибірською язвою інкубаційний період триває від 1 до 6 днів, але при легеневій формі цієї інфекції інкубаційний період може становити більше 6 тижнів.
Шкірна форма сибірської язви проявляється у вигляді безболісної, викликаючої свербіж, червоно-коричневої папули, яка формується через 1–10 днів після контакту з патогеном.
Папула збільшується в об’ємі через виражений набряк. Спостерігається утворення везікуляції та затвердіння. Потім відбувається утворення язви в центрі, із серозно-геморагічним ексудатом і утворенням чорного струпа (злободенна пустула). Відзначається збільшення місцевих лімфатичних вузлів, супроводжуючись втомленістю, головним болем, лихоманкою, нудотою і блювотою. Може знадобитися кілька тижнів для загоєння рани і зникнення набряку.
Сибірка шлунково-кишкового тракту може варіювати від безсимптомного прояву до смертельного результату. Розповсюджені такі симптоми, як лихоманка, нудота, блювота, біль у животі та кров’яний пронос. Може виникнути асцит. Потім настає некроз кишечника з потенційно можливим смертельним результатом внаслідок токсичного сепсису.
Сибірська язва (ротоглоткова форма) проявляється у вигляді набряклих уражень на мигдалинах з некротичними виразками в центрі, а також на задній стінці горла або твердому піднебінні. Відзначається набряканням м’якої тканини на шиї та збільшенням шийних лімфатичних вузлів. Симптоми включають хрипіння, тонзиліт, лихоманку і дисфагію. Можлива обструкція дихальних шляхів.
Сибірська язва (аспіраційна форма) починається раптово, як грип. Протягом кількох днів лихоманка наростає, розвивається біль у грудях та тяжке утруднене дихання, супроводжуване ціанозом, шоком та комою. Розвивається важкий геморагічний некротичний лімфаденіт, який поширюється до суміжних органів середостіння. Спостерігається серозно-геморагічна транссудація, набряк легень і численні крововиливи в плеврі. Типової бронхопневмонії немає. Може розвинутися геморагічний менінгоенцефаліт або сибірська язва шлунково-кишкового тракту.
Діагностика сибірської язви
Діагностика сибірської язви проходить у три етапи:
- Мікроскопічне дослідження біологічних матеріалів пацієнта. Наприклад, мокротиння, шкіри, калу, плевральної рідини і т.д.
- Визначення культури бактерій за допомогою посіву в спеціально створеному середовищі.
- Біопроба на тваринах із лабораторії.
Лікар проводить алергічну пробу на антраксин. Додатково проводиться цілий ряд лабораторних досліджень.
Якщо це легенева форма язви, то пацієнта направляють на рентген. Часто на знімку можна побачити симптоми плевриту або пневмонії. Тоді додатково знадобиться візит до пульмонолога. Якщо ж це шкірна язва, знадобиться консультація дерматолога.
Важливо! Усі діагностичні процедури проводяться в спеціально обладнаних лабораторіях. Прямий контакт з хворим заборонено через підвищену небезпеку захворювання.
Лікування сибірки
Усі пацієнти з підозрою на сибірку підлягають негайній госпіталізації. Хворому вводиться специфічний противиразковий імуноглобулін, проводиться антибактеріальна терапія, при важких формах – інтенсивна інфузійна дезінтоксикаційна терапія з використанням кристалоїдних та колоїдних розчинів, антигістамінних засобів, глюкокортикостероїдів. Уражені ділянки обробляються розчинами антисептиків.
Профілактика сибірки
Найефективніший метод профілактики сибірки – дотримання всіх санітарно-гігієнічних правил при роботі з тваринами. Важливо регулярно вакцинувати худобу і людей, особливо схильних до ймовірності зараження.
При виявленні вогнища інфекції потрібно терміново усунути його та надати екстрену допомогу всім, хто, ймовірно, міг заразитися. Для цього проводять превентивну антибіотикотерапію. За потреби організують карантин.
Сибірська виразка піддається лікуванню, незважаючи на тяжкий перебіг. У разі своєчасного звернення до лікаря шанс виникнення несприятливих наслідків зводиться практично до нуля.
| Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я! |