Спірильоз або содоку – зоонозна природно-антропургічна бактеріальна інфекційна хвороба з контактним механізмом передачі збудника. Хвороба характеризується рецидивуючою лихоманкою, регіонарним лімфаденітом (запалення лімфатичних вузлів) і висипами поліморфного характеру на шкірі.
Причини захворювання
Збудником хвороби содоку є бактерії – спірилли з роду Spirillum. У цей рід входить досить велика кількість бактерій – S. anulus, S. volutans, S. graniferum, S.lunatum, S. japonicum та багато інших. Вони поширені в природі, не дуже стійкі до впливу зовнішнього середовища.
Виявляються в прісних і солонуватих водоймах, кишечнику тварин, навозі. Ці види відносять до сапрофітів, тобто бактерій, які живуть за рахунок розкладання органічних речовин і можуть існувати в певній мірі у симбіозі з людиною.
Однак один вид Spirillum minor патогенний і служить безпосереднім провокатором розвитку содоку. Ці мікроорганізми рухливі, мають спіральну/шпиндельну форму.
Резервуаром і джерелом інфекції є щурі, а рідше миші. Небезпеку також можуть становити інші тварини – собаки, кролики, білки, ласки.
Для щурів виявлено високу інфікованість Spirillum minor, в деяких популяційних дослідженнях вона коливалася в інтервалі 10-25%.
Сірий щур (Rattus norvegicus Berk.) виконує роль основного носія хвороби содоку. Оскільки щурі поширені на всіх континентах, то і хвороба реєструється всюди. У хворих тварин спірилли знаходяться на слизовій оболонці рота, тому зрозуміло, що інфікування відбувається при укусах. Зазвичай інфікування відбувається в побутових умовах при укусі тварин. Є випадки захворювання серед мисливців, працівників зоопарків, співробітників лабораторій. Велику частину хворих складають діти до 14 років.
Природна вразливість людей висока, але інфекція від людини до людини не передається.
Патогенетичні механізми розвитку хвороби розглядають так. Після введення збудника і утворення першого афекту спірилли по лімфатичних судинах досягають регіонарного лімфатичного вузла, де відбувається їх розмноження і накопичення. Далі бактерії потрапляють в кров і по кровоносних судинах розносяться по всьому організму, осідаючи в різних органах і тканинах – нирках, легенях, селезінці, де утворюються очаги інфарктів з розвитком некрозу.
Форми захворювання
Розрізняють типовий розвиток інфекційного процесу – з явищами інтоксикації (температура, головний біль, біль у суглобах/артрит) та атипова течія – відсутні зміни на місці укусу, не реєструються ознаки інтоксикації, ознаки артриту, відсутні висипання.
Симптоми
Інкубаційний період зазвичай триває від 10 до 14 днів, але може коливатися від 1 до 4 тижнів. За іншими даними він триває від 3 днів до 2 місяців.
Після періоду інкубації клінічна картина проявляється признаками інтоксикації, різкого підвищення температури до 39-40°C.
Хворі скаржаться на головний біль, загальну слабкість, озноб. З’являються ломота в тілі, болі в місці укусу та у суглобах. Лихоманковий період триває 5–7 днів, а потім після проливного поту температура падає.
У місці укусу виявляється почервоніння шкіри та набряк.
На місці проникнення бактерій відбувається формування первинного афекту (первинне ушкодження), який представляє собою болісний інфільтрат темно-червоного кольору. Потім на місці інфільтрату утворюється пухир, що перетворюється в виразку з осередками некрозу.
Для інфекційного процесу при содоку характерні повторні періоди лихоманки з інтервалом 3-5 діб. Після нормалізації температури тіла через 3-5 днів ремісії вона знову починає зростати, досягаючи високих показників і залишаючись протягом 2-4 днів. Зазвичай кількість таких приступів – 2-3, але при затяжному перебігу кількість рецидивів може сягати і 20. Хвороба в таких випадках продовжується кілька місяців. Поява рецидивів пояснюється тим, що з лімфатичної системи збудник содоку потрапляє в кровоносну систему і відбувається загальнизація інфекції з виникненням рецидивів.
У періоди приступів (зазвичай з 2-3 приступу) на тілі в різних областях з’являється висип різного виду, який зникає в період зниження температури. Висип має характер плямисто-папулезний, уртикарний (кропив’янка) або вітрянкоподібний. Можлива великоплямкова висипка розміром до 20 см. У місці первинного афекту спостерігається тенденція до згущення висипки. У частини пацієнтів висипка може бути відсутня.
Для содоку характерне ураження лімфатичних вузлів, що проявляється розвитком лімфангіту та регіонарного лімфаденіту. Відбувається збільшення регіонарного лімфатичного вузла або групи лімфатичних вузлів, які зросли між собою або з оточуючою тканиною. При пальпації лімфатичні вузли мають щільну консистенцію. Від місця укусу до запаленого лімфатичного вузла помітна гіперемована набрякла смуга – ознака лімфангіту (запалення лімфатичного судини).
У ряді випадків визначається спленомегалія (збільшення селезінки) та клініка поліартриту. В період приступів можуть виявлятися ознаки ураження серцевого м’яза (міокардит), запалення внутрішньої оболонки серця (ендокардит), порушення в центральній нервовій системі.
При затяжному перебігу хвороба може тривати протягом одного року і більше. При несвоєчасному зверненні та відсутності лікування смертність може сягати 10%.
Діагностика
Діагностика хвороби від укусу щурів здійснюється лікарем-інфекціоністом на основі даних клінічного огляду, збору скарг та анамнезу.
Наявність захворювання може бути встановлена з урахуванням клінічних даних – інкубаційний період кілька днів, підвищення температури до 39°C і вище з періодичними підйомами, озноб, болючість у м’язах та суглобах. У місці укусу (частіше на пальцях кисті) виникає запальний інфільтрат з утворенням виразки, шкіра ущільнюється і стає червоною з’являються біль та набряк. Пізніше приєднуються лімфангіїт і лімфаденіт. Можливі повторні приступи лихоманки з плямистим або кропивничоподібним висипом.
Велике значення в діагностиці має величина збільшеного лімфовузла. При значних розмірах регіонарних вузлів (3 – 5 см в діаметрі і більше), з нерідким нагноєнням та розпадом, вони називаються бубонами. Класичним прикладом розвитку бубонів є бубон при чумі. Проте бубонами супроводжуються інші інфекційні хвороби – туляремія, хвороба котячих подряпин та інші, включаючи спірильоз.
Оскільки спірили погано ростуть на поживних середовищах, необхідна пряма візуалізація мікроорганізму – мікроскопія. Діагноз підтверджується за допомогою світлового мікроскопа. Матеріалом для дослідження слугує кров і зразки, взяті з першого афекта. Спірохети можуть бути виявлені в “товстій краплі” крові, взятій з місця укусу на висоті приступу або регіонарного лімфатичного вузла. При мікроскопії виявляються специфічні збудники – спірили або стрептобацили. Під мікроскопом бактерії виглядають як короткі згущені клітини з заокругленими кінцями з пучками жгутиків по обидві сторони (полярні жгутики). Спірила добре фарбується в рожево-фіолетовий колір звичайними фарбниками, за методом Романовського-Гімзе. Бактерія важко росте на штучних поживних середовищах.
Серологічним методом виявлення Spirillum minor служить реакція лізису спірилл з сироваткою крові хворого людини, яка стає позитивною, починаючи з 6–8-го дня хвороби. Специфічні антитіла до спірили можна виявити в крові методами реакції аглютинації (РА), зв’язування комплемента (РСК) та імуннофлюоресценції (РІФ).
Діагноз також підтверджується виявленням збудника в тканинах або зараженням лабораторних тварин. Проведення біопроби на лабораторних тваринах (морські свинки, миші) полягає в їх зараженні матеріалом хворого з подальшим виділенням спірилл з ексудату черевної порожнини.
У клінічному аналізі крові в періоди приступів визначається лейкоцитоз (збільшення числа лейкоцитів), нейтрофілез зі зсувом лейкоцитарної форми вліво, прискорення ШОЕ, при тривалому перебігу інфекції відзначаються ознаки гіпохромної анемії.
Диференційну діагностику содоку проводять з ревматоїдним артритом, бруцельозом, туляремією, сепсисом, менінгококковою інфекцією, хворобою подразника кішок. За рахунок виникнення рецидивів з періодичним підйомом температури содоку можна сплутати з малярією та бореліозом. Слід також враховувати, що майже половина пацієнтів має позитивну реакцію на сифіліс при проведенні реакції мікропреципітації (варіант VDRL).
Основні використовувані лабораторні дослідження.
- Клінічний аналіз крові (лейкоцитарна формула, ШОЕ).
- Мікроскопія матеріалу для виявлення Spirillum minor (фарбування за Романовським-Гімзе).
- Проведення біологічної проби.
- Реакція аглютинації (РА), реакція зв’язування комплемента (РСК), реакція імуннофлюоресценції (РІФ).
Лікування
Бактерії, що викликають содоку, досить чутливі до пеніциліну та тетрацикліну. Для лікування хвороби від укусу щурів призначають введення пеніциліну внутрішньом’язово і препарати тетрациклінової групи (доксициклін) в середині. Курс лікування пеніциліном триває 7-10 днів. Потім переходять на пероральний прийом антибіотиків (амоксицилін). Доксициклін, цефалоспорин часто застосовують у випадку алергічних реакцій на пеніцилін. При легкому перебігу інфекційного процесу можливе лікування антибіотиками перорально.
Профілактика
Специфічна профілактика від содоку – вакцинація, не розроблена. Основою профілактики є проведення комплексу заходів зі знищення щурів (дератизація). Необхідно проводити просвітницьку роботу, особливо серед дітей у взаємодії з гризунами, оскільки щурі є джерелом, крім содоку, і багатьох інших інфекцій – чума, лептоспироз, ієрсиніоз, лістеріоз, стрептобацильоз. Потрібно дотримуватися обережності при роботі лабораторних служб, виваріїв та наукових співробітників, де експерименти проводяться на щурах.
| Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я! |