Сказ

Сказ – це одне з найнебезпечніших інфекційних вірусних захворювань, яке супроводжується тяжким ураженням нервової системи та, як правило, призводить до летального кінця. Ця хвороба поширена на всіх континентах, крім Австралії. За даними на 2009 рік, щорічно у світі від цього захворювання вмирає 55 000 осіб. Приблизно 95% смертельних випадків мають місце в Азії та Африці.

Виділяють природний тип сказу, вогнище якого формуються дикими тваринами (вовк, лисиця, єнотовидний пес, шакал, песець, скунс, мангуст, летючі миші), та міський тип сказу (собаки, коти, сільськогосподарські тварини). Більшість випадків смерті людей відбувається внаслідок укусу інфікованого собакою.

У людей зараження вірусом сказу невідворотно призводить до смертельного випадку у випадку розвитку симптомів. Однак невідкладна вакцинація після зараження вірусом зазвичай дозволяє запобігти розвитку захворювання. Випадки одужання після виявлення симптомів сказу одиничні і, як правило, пов’язані з помилковою діагностикою.

Як можна заразитися сказом

Механізм передачі:

1. Контактний — при укусі або ослюненні, рідко можливе зараження при розрізанні убитої тварини;
2. Малоймовірний аерозольний механізм зараження — наприклад, в печері, населеній кажанами;
3. Аліментарний — при споживанні павших від сказу тварин;
4. Трансплацентарний шлях — при передачі віруса від зараженої матері до дитини;
5. Трансплантаційний шлях — при пересадці органів від людей, померлих від сказу (при неправильно поставленому діагнозі).

У широкій практиці вірус передається лише через слину, все інше є випадковими випадками (при споживанні тварини — через мозкову речовину, при пересадці рогівки і т.п.).

Передача вірусу від людини до людини при укусі або поцілунку, при укусі мишей (крім кажанів) теоретично можлива, однак таких випадків не зареєстровано.

Зростання захворюваності характеризується періодичністю, залежною від природних умов, коливань наявності кормової бази гризунів, чисельності хижаків.

Зараження може настати при:

• укусі хворої тварини (становиться заразним за кілька днів до початку клінічних проявів — у середньому 5-7 днів, максимально до 10);
• прямому ослюненні пошкоджених шкірних покривів і слизових оболонок (навіть мікроскопічному);
• теоретично можливе зараження при подертості шкіри кігтями хворої тварини (на кігтях вірусу немає, але після отримання подертості слина тварини може потрапити в свіжу рану, наприклад, під час вихоплювання).

Слід розуміти, що не кожна хвора сказом тварина виділяє вірус і не кожен укус передає людині вірус сказу. У середньому при укусі тварини, у якої доведено захворювання сказом, при відсутності антірабічної вакцинації у укушеного захворює не більше 30% людей. Слина на підлозі, землі, траві, пакеті, дверної ручці, у річці і т.д. не становить загрози для людини.

Всезагальна вразливість. Найбільшій небезпеці піддаються діти, особливо в сільській місцевості (багато бродячих і диких тварин).

Симптоми сказу

Згідно зі статистичними даними ВООЗ, 40% людей, які отримали укуси від тварин із підозрою на сказ, становлять діти віком до 15 років. Нажаль, вчасно не надана медична допомога призведе до розвитку захворювання та летального випадку. Після появи перших симптомів інфекції лікування буде проводитися лише симптоматично для полегшення стану хворого.

Початкові симптоми сказу включають у себе підвищення температури, а також незвичайні або невідомі відчуття поколювання, покусування чи печіння (парестезія) в місці укусу. Можлива субфебрильна температура, нудота, головний біль, утруднене ковтання, відчуття недостатку повітря. З розповсюдженням вірусу по центральній нервовій системі розвивається прогресуюче смертельне запалення головного та спинного мозку. Можуть розвинутися ознаки гіперактивності, збудження, гідрофобія (страх перед водою) і іноді аерофобія (страх перед протягами чи свіжим повітрям). Хворі стають агресивними. Вони кричать, рвуть одяг, ламають меблі, нападають на доглядаючий персонал, демонструючи нелюдську силу. Приступи буйства чергуються періодами «спокою», під час яких хворий пам’ятає про все, що трапилося з ним.

Виділяють три етапи захворювання.

1. Продромальний період триває 1-4 дні і проявляється підвищенням температури, головним болем, втомленістю та втратою апетиту. Відзначаються невралгії по ходу нервів, що найближчі до місця укусу, підвищена чутливість шкіри в місці укусу, невеликі судоми.
2. Етап збудження триває від 4 до 7 днів і проявляється періодичними нападами психомоторного збудження. Вони виявляються у різко підвищеній чутливості до найменших подразників органів чуття: яскраве світло, різні звуки, шум. Хворі стають агресивними, нестриманими, з’являються галюцинації, бред, почуття страху, судоми, парези та паралічі м’язів. Етап збудження, як правило, супроводжується лихоманкою до 40 °C. З розвитком хвороби напади стають все частішими, а міжнападні інтервали скорочуються.
3. Етап паралічів, під час якого приєднуються ознаки ураження черепних нервів: диплопія, парези м’язів обличчя. Настає параліч очних м’язів, порушується ковтальна функція. Слинотечіння разом із порушенням ковтальної функції призводить до появи піни в роті, так характерної для хворих на сказ.

Загальна тривалість захворювання 5-8, рідше 10-12 днів. Смерть, як правило, настає від зупинки дихання внаслідок ураження дихального апарату.

Класифікація та стадії розвитку сказу

Сказ класифікують за такими критеріями:

За стадіями:

1. Продромальна (передвістники захворювання).
2. Розгар (збудження/депресія).
3. Параліч (відключення функціонування органів).

За клінічними формами:

1. Бульбарна (розлад мовлення, ковтання, задуха).
2. Менінгоенцефалітична (симптоматика психозу).
3. Паралітична (раніше розвиток паралічів).
4. Мозочкова (головокружіння, нестійкість під час ходьби).

За МКБ-10:

1. Лісовий сказ (від диких тварин).
2. Міський сказ (від домашніх тварин).
3. Сказ неуточнений.

За типом:

1. Епізоотія (одночасне прогресуюче поширення захворювання серед великої кількості тварин) городського типу сказу.
2. Епізоотія сказу природного типу.

Діагностика сказу

Якщо ви або ваші близькі помітили вказані вище симптоми після укусу тварини, негайно зверніться до лікаря.

Діагностика ґрунтується на історії захворювання (наявність укусу або потрапляння слюни хворих тварин на пошкоджену шкіру), наявності специфічних симптомів та лабораторних методах діагностики. Підтвердження діагнозу відбувається при виявленні антигену вірусу сказу у відбитках з рогівки ока або біоптатах шкіри, а також при визначенні антитіл до вірусу в сироватці крові.

Лікування сказу

При зараженні людини і появі початкових симптомів сказу практично неминучий летальний кінець. В світі відомо лише кілька випадків одужання від розвиненого сказу (так званий “Мілуокський протокол” – введення в штучну кому з підтримкою основних життєвих функцій), але у більшості випадків будь-які методи лікування виявляються неефективними і можуть лише незначно подовжити час життя людини.

З метою підвищення якості життя і зменшення страждань хворого його поміщають в окрему ізольовану палату з мінімізованими факторами зовнішньої агресії (затемнення, звукоізоляція, відсутність протягів). Призначається комплекс лікарських засобів, спрямований на зменшення збудливості нервової системи, детоксикацію організму, підтримку дихальної та серцево-судинної функцій.

Народні засоби для лікування сказу неефективні, при контакті з припущено хворою твариною слід негайно звертатися до лікаря.

Профілактика сказу

Основою профілактики сказу є:

• вакцинація від сказу безпритульних та домашніх собак;
• проведення профілактичної імунізації всіх груп ризику (обов’язково вакцинування від сказу ветеринарів, таксідермістів, мисливців, лісників, собаководів, працівників лабораторій, які працюють зі збудником сказу);
• проведення лікувально-профілактичної імунізації після потенційного зараження (укусу або облизування рани).

Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я!