Поліомієліт

Поліомієліт – гостра інфекція, що викликається поліовірусом (ентеровірусом). Протікає з переважним ураженням центральної нервової системи (сірої речовини спинного мозку), що призводить до розвитку млявих парезів та паралічів. Відбувається це у випадках, коли вірус вражає рухові нейрони спинного мозку. У поодиноких випадках уражаються нейрони, відповідальні за роботу дихальних м’язів. Хвороба переважно фіксується.

Сьогодні більшість країн світу вважаються вільними від поліовірусу. Остання епідемія поліомієліту в Європі та США була зафіксована у 1988 році. Завдяки масовій вакцинації вдалося радикально знизити захворюваність (понад 99%). Поодинокі випадки захворювання фіксуються в Афганістані, Нігерії, Сирії, Анголі, Індії, Пакистані та деяких інших країнах. у дітей.

Причини поліомієліту

Інфекція викликається трьома антигенними типами поліовіруса (I, II і III), що відноситься до роду ентеровірусів, сімейства пикорнавірусів. Найбільшу небезпеку становить вірус поліомієліту І типу, що викликає 85% всіх випадків паралітичної форми захворювання. Будучи стійким у зовнішньому середовищі, вірус поліомієліту може до 100 діб зберігатися у воді та до 6 місяців – у випорожненнях; добре переносити висушування та заморожування; не інактивується під впливом травних соків та антибіотиків. Загибель поліовіруса настає при нагріванні та кип’ятінні, ультрафіолетовому опроміненні, обробці дезінфікуючими засобами (хлорним вапном, хлораміном, формаліном).

Джерелом інфекції при поліомієліті може виступати як хвора людина, так і безсимптомний вірусоносій, що виділяє вірус з носоглотковим слизом та випорожненнями. Передача захворювання може здійснюватися контактним, повітряно-крапельним та фекально-оральним шляхами. Сприйнятливість до вірусу поліомієліту у популяції становить 0,2-1%; абсолютну більшість хворих складають діти до 7 років. Сезонні піки захворюваності припадають на літньо-осінній період.

Вхідними воротами для вірусу поліомієліту в організмі нового господаря служить лімфоепітеліальна тканина рото- та носоглотки, кишечника, де відбувається первинна реплікація збудника і звідки він проникає у кров. Найчастіше первинна вірусемія триває 5-7 днів і за активації імунної системи закінчується одужанням. Лише у 1-5% інфікованих розвивається вторинна вірусемія із селективним ураженням мотонейронів передніх рогів спинного мозку та стовбура головного мозку. Проникнення вірусу поліомієліту в нервову тканину відбувається не тільки через гематоенцефалічний бар’єр, а й периневральним шляхом.

Класифікація поліомієліту

Розрізняють кілька форм поліомієліту залежно від типу захворювання, його тяжкості та перебігу. За типом поліомієліт буває типовим (з ураженням центральної нервової системи) та атиповим (без ураження ЦНС).

Типові форми поліомієліту бувають непаралітичними та паралітичними. До непаралітичної відноситься менінгеальна форма, яка протікає за типом менінгіту.

Паралітична форма може бути в декількох варіантах:

• спинальний (ураження спинного мозку) – мляві паралічі кінцівок, тулуба та шиї;
• бульбарний (ураження черепних нервів) – порушення мови, дихання, ковтання та серцевої діяльності;
• понтинний (ураження стовбура головного мозку) – повне або часткове порушення міміки;
• церебральна – протікає за типом енцефаліту;
• змішаний – поєднання різних варіантів паралітичної форми поліомієліту.

Непаралітичний поліомієліт може протікати у двох формах:

• інаппарантна форма – носійство вірусу без будь-яких симптомів;
• абортивна (або вісцеральна) форма – неспецифічні загальні симптоми, характерні для більшості вірусних захворювань (температура, інтоксикація, біль голови та інші).

По тяжкості поліомієліт буває легким, середньотяжким та важким. Критеріями ступеня захворювання виступають інтоксикація та вираженість рухових порушень.

Перебіг захворювання може бути гладким (безсимптомний перебіг або симптоми, характерні тільки для поліомієліту) та негладким. В останньому варіанті це можуть бути ускладнення, загострення хронічних інфекцій або поява нових інфекцій на фоні поліомієліту.

Абортивний поліомієліт
Більшість форм, що мають клінічні прояви інфекції, особливо серед маленьких дітей, є легкими: 1–3 дні за наявності невеликої температури тіла, нездужання, головного болю, болю в горлі та блювання, які розвиваються через 3–5 днів після інфікування. Немає жодних неврологічних симптомів або ознак, і лікарський огляд не виявляє нічого, крім лихоманки.

Паралітичний поліомієліт та непаралітичний поліомієліт
Приблизно у 1–5% пацієнтів з поліовірусною інфекцією розвивається непаралітичне ураження центральної нервової системи з асептичним менінгітом (див. Epidemiology and Prevention of Vaccine-Preventable Diseases, Poliomyelitis). Пацієнти зазвичай скаржаться на скутість м’язів шиї та/або болю в спині, і головний біль, який з’являється після декількох днів продрому, подібного до абортивного поліомієліту. Прояви продовжуються від 2 до 10 днів.

Паралітична форма поліомієліту зустрічається у < 1% всіх випадків поліовірусних інфекцій. Вона може виявлятися у вигляді двофазної хвороби у дітей грудного та раннього віку з паралітичною фазою, що виникає через кілька днів після усунення симптомів абортивного поліомієліту. Інкубаційний період зазвичай становить 7-21 днів.

Загальні прояви паралітичного поліомієліту крім асептичного менінгіту, включають глибокий м’язовий біль, гіперестезію, парестезію та при розвитку активного мієліту – затримку сечі та м’язові спазми. Може спостерігатись асиметричний млявий параліч, який прогресує за 2–3 дні. Іноді переважають ознаки енцефаліту.

Дисфагія, носова відрижка і гугнявість зазвичай є ранніми ознаками бульбарного ураження, але у деяких пацієнтів розвивається глотковий параліч, і вони не можуть контролювати виділення з ротової порожнини. Як і при паралічі скелетних м’язів, бульбарний параліч може погіршити стан за 2-3 дні і в деяких пацієнтів вражає респіраторні та циркуляторні центри стовбура мозку, що призводить до дихальної недостатності. Іноді дихальна недостатність розвивається при ураженні діафрагми чи міжреберних м’язів.

У деяких пацієнтів розвивається постполіомієлітичний синдром через роки чи десятиліття після паралітичного поліомієліту. Цей синдром характеризується м’язовою слабкістю та зменшенням витривалості, часто зі стомлюваністю, фасцікуляціями та атрофією.

Лікування поліомієліту

Досі специфічного лікування проти поліомієліту немає. Боротьба із хворобою полягає у проведенні симптоматичної терапії в умовах стаціонару. Для профілактики розвитку кістково-суглобових ускладнень у передпаралітичній та паралітичній стадіях хворому показаний абсолютний спокій. Також у цей час застосовуються протизапальні та знеболювальні препарати, вітаміни, транквілізатори. При паралічі органів дихання підключається апарат штучної вентиляції легень.

При всіх форм поліомієліту у дітей та дорослих хворі підлягають госпіталізації. Людину потрібно ізолювати, поки вона заразна. Крім того, незалежно від форми захворювання, людину потрібно обстежити, оскільки хвороба може протікати хвилями (спочатку симптоми абортивної форми, а потім паралітичної).

Для зміцнення імунітету під час хвороби застосовуються препарати з інтерфероном, індуктори інтерферону (у тому числі наявні противірусні препарати). Для відновлення нормального рівня імуноглобулінів призначають препаративні імуноглобуліни. Під час лікування паралітичних форм захворювання важливе суворе дотримання постільного режиму.

У відновлювальний період призначають лікувальну фізкультуру та лікувальний масаж. Проте вдаватися до таких заходів можна лише після повного усунення симптомів інтоксикації.

Профілактика поліомієліту

Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я!