Менінгіт

Інфекційний менінгіт (вірусний менінгіт) – це група захворювань, які можуть мати гострий, підгострий або хронічний характер, спричинені різними видами патогенних мікроорганізмів (вірусами, бактеріями, грибами, простейшими). Ці мікроорганізми, враховуючи специфічну стійкість організму, спричиняють ураження оболонок мозку та спинного мозку, що проявляється вираженим синдромом подразнення оболонок мозку, важким інтоксикаційним синдромом та завжди потенційною загрозою життя хворого.

Причини виникнення

Неінфекційні причини менінгіту:

• аутоімунне запалення (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит);
• застосування нестероїдних протизапальних засобів (НПЗС) та антибіотиків;
• розрив кист головного мозку;
• онкологія;
• травми головного та спинного мозку;
• операції на мозку.

Шляхи зараження

Менінгіт – це група захворювань, спричинених різними інфекційними агентами і ризик зараження буде залежати від етіології менінгіту, а от ймовірність розвитку саме менінгіту – від імунних можливостей людини. Іншими словами, щоб знати, чи є ризик, потрібно знати, який саме мікроорганізм спричинив менінгіт у хворого, і які саме імунні здатності мають оточуючі.

Залежно від виду менінгіту відрізняються шляхи зараження та механізми виникнення захворювання. Щодо інфекційних менінгітів можна вказати на вкрай широке географічне поширення, зі схильністю до збільшенняосередків захворювання на Африканському континенті (менінгококовий менінгіт), більш частим розвитком хвороби у дітей та збільшенням захворюваності в холодний період року (вірусні менінгіти як ускладнення ГРВІ).

Передача інфекції частіше відбувається повітряно-крапельним шляхом.

Фактори ризику

До груп ризику відносяться:

• діти віком до одного місяця, підвищений ризик зберігається до п’яти років;
• члени колективів з високою щільністю працівників;
• пацієнти, яким проводили маніпуляції на мозку;
• медичні працівники, особливо мікробіологи;
• мандрівники;
• люди з імунодефіцитом.

Неінфекційний менингіт не пов’язаний з інфекцією, а виникає при інших захворюваннях і медичних станах. Наприклад, при червоній вовчанці, злоякісних пухлинах, травмах черепа і мозку, отруєннях хімічними речовинами, побічній дії деяких лікарських препаратів.

Крім того, менінгіт також поділяють на гострий і хронічний. Гострий виникає та розвивається швидко, за кілька годин або днів. Хронічний же триває протягом кількох тижнів. Зазвичай тривало протікаючі форми є наслідком зараження грибком або мікобактеріями, що викликають туберкульоз.

Симптоми менінгіту

Клінічна картина менінгіту

Досить характерними при менінгіті (і зокрема при менінгококовому процесі) є ознаки втягнення в патологічний процес оболонок мозку (менінгеальні синдроми).

Усі ознаки менингіту можна поділити на групи:

1. Явища гіперестезії (посилення) чутливості органів чуття — посилення болю при яскравому світлі (фотофобія), голосних звуках (гіперакузія).
2. Синдром інтоксикації — слабкість, апатія, втома, м’язові болі, втрата апетиту, нудота і блювота.
3. Краніофасціальні больові феномени — с. Бехтерєва (біль при перкусії по скроневій дузі), с. Менделя (біль при тиску на зовнішній слуховий прохід) та ін.
4. Тонічні напруження — тугоподвижність потиличних м’язів, тобто неможливість приведення голови хворого до грудей, поза “легавої собаки” (відкинута назад голова, підтягнуті до живота руки і ноги), с. Керніга (утруднене розгинання ніг після їх згинання в колінних і тазостегнових з’єднаннях) та ін.
5. Патологічне порушення черевних і сухожильних рефлексів (як правило, гостре зниження).

Окремо варто згадати специфічне проявлення, яке схоже на симптоми менінгіту, але не є таким і не має нічого спільного з патогенезом істинного менінгіту — менінгізм, або менінгеальний синдром. Частіше він розвивається внаслідок механічного чи інтоксикаційного впливу на мозкові оболонки при відсутності запального процесу. Його можна зупинити при відміні провокуючого впливу, у деяких випадках диференційна діагностика можлива лише за умови проведення спеціальних досліджень.

Симптоми менінгіту у дітей

Менингіт у дітей розвивається частіше і проходить важче, ніж у дорослих. Іноді під час хвороби діти у безсвідомому стані обнімають голову і кричать. Такий крик називається гідроцефалічним, він викликаний різким збільшенням внутрішньочерепного тиску.

Патогенез менінгіту

Різноманіття збудників і індивідуальні особливості осіб у людській популяції визначають достатньо виразну змінність форм і проявів менінгітів, ризик зараження для інших людей.

Менінгококовий менінгіт — завжди гостра (найгостріша) хвороба. Викликається менінгококом Вексельбаума (грамнегативна бактерія, нестійка в навколишньому середовищі, при температурі 50 градусів Цельсія гине через 5 хвилин, УФО та 70% спирт вбивають практично миттєво). Джерелом поширення інфекції є хвора людина (включаючи менінгококовий назофарингіт) та бактеріоносій, передача відбувається повітряно-крапельним шляхом.

Місцем введення (воротами) є слизова оболонка носоглотки. При подоланні менінгококом місцевих протизаразних бар’єрів відбувається гематогенне поширення інфекції і виникає генералізована менінгококова інфекція, що включає розвиток менінгококового менінгіту, при відсутності адекватного лікування закінчується у понад 50% випадків летальним наслідком. У патогенезі захворювання важливу роль відіграють токсини, що виділяються після гибелі бактерії в кров’яному руслі, пошкодження стінок судин, що призводить до порушення гемодинаміки, крововиливів у органах та глибоких метаболічних порушень. Відбувається гіперреакція оболонок мозку, розвиток гнійного запалення тканини та швидкий ріст внутрішньочерепного тиску. Часто через набряк та набухання тканини мозку відбувається вклинення мозку в великий потиличний отвір і смерть хворого від паралічу дихання.

Прихований період хвороби від 2 до 10 днів. Початок гострий (навіть правильніше — найгостріший). У перші години хвороби виникає різке зростання температури тіла до 38,5 градусів і вище, виражена втома, розбитість, біль в періорбітальній області, зниження апетиту, гострий головний біль. Характерною ознакою головного болю є постійне зростання її інтенсивності, біль дифузний без чіткої локалізації, розпираючого або тискавого характеру, що викликає справжні муки для хворого. На висоті головного болю фонтанує блювота без попередньої нудоти, яка не принесе ніякого полегшення. Іноді у хворих при важкому неконтрольованому перебігу, переважно у дітей у безсвідомому стані, спостерігається неконтрольований крик, який супроводжується обніманням голови руками — так званий “гідроцефалічний крик”, викликаний різким зростанням внутрішньочерепного тиску. Загострюється у пам’яті зовнішній вигляд хворих — зміцнення рис обличчя (симптом Лафора), менінгеальна поза на 2-3 доби хвороби (поки “легавої собаки”). У частини хворих розвиваються геморагічні висипання на тілі, нагадуючи зірчату сип (є небажаною ознакою). Протягом 2-3 діб виразність симптомів зростає, можуть з’являтися галюцинації. Ступінь порушення свідомості може варіюватися від сомноленції до коми, при відсутності лікування смерть може настати у будь-який період.

Туберкульозний менінгіт — патологія, що розвивається повільно. В основному є вторинним, розвиваючись у вже існуючому туберкульозному процесі інших органів. Має декілька періодів розвитку, які послідовно розгортаються протягом тривалого часу:

1. Продромальний (до 10 днів, характеризується слабко вираженими симптомами загального нездужання).
2. Сенсомоторного подразнення (з 8 по 15 день, поява початкових загальномозкових і слабких менінгеальних проявів).
3. Парезів і паралічів (звертає на себе увагу з 3 тижня від початку інфекційного процесу у вигляді змін і втрати свідомості, порушення ковтання, мови).

Спочатку з’являється помірне підвищення температури тіла без виражених стрибків і підйомів, досить терпимі головні болі низької інтенсивності, які добре купіруються прийомом анальгетиків. Подальші головні болі підсилюються, долучаються нудота та блювота. Незмінною ознакою туберкульозного менінгіту є підвищення температури, лихоманка, причому цифри і тривалість можуть варіювати від субфебрильних до гектичних значень. Поступово з кінця другого тижня з’являються і повільно наростають симптоми дезорієнтації, оглушіння, які завершуються глибокою «затягненістю» хворого, супором і комою. Розвиваються порушення функції тазових органів, болі в животі. Також поступово розвиваються менінгеальні симптоми, причому справжня класична симптоматика (поза “легавої собаки”) розвивається лише в запущених випадках.

Герпетичний менінгіт частіше всього викликаний вірусами простого герпесу 1 і 2 типів, вірусом вітряної віспи і розвивається на тлі ослаблення організму при ГРВІ або серйозній імуносупресії, в т.ч. СНІДі. Ділиться на первинний (коли процес розвивається при первинному зараженні вірусом) та вторинний (реактивація інфекції на тлі зниження імунітету). Завжди гостра хвороба, перші прояви залежать від попереднього преморбідного фону. Частіше на тлі явищ ГРВІ, герпетичних висипань періоральної області та статевих органів виникає важка головна біль дифузного характеру, яка підсилюється з часом, блювота, яка не приносить полегшення. Все це може відбуватися на тлі помірного або високого підвищення температури тіла, слабко виражених менінгеальних симптомів. Нерідко долучається ураження головного мозку, у таких випадках на 3-4 доби з’являються розлади психіки (часто агресія), галюцинації, дезорієнтація, генералізовані судоми. При належному лікуванні прогноз зазвичай достатньо сприятливий, при відсутності адекватного лікування в умовах порушеної імунологічної резистентності можливий летальний вихід або стійкі резидуальні явища.

Взаємозв’язок з гайморитом. Якщо не лікувати гайморит, то він може викликати розплавлення кісток пазух носа. Через них гній потрапляє в мозкові оболонки, і розвивається менінгіт.

Класифікація та стадії розвитку менінгіту

Виділяють наступні види інфекційного менінгіту:

1. За етіологічним фактором (прямий збудник)

• вірусний (ентеровірусний, герпесвірусний, викликаний вірусом енцефаліту, респіраторними вірусами, вірусом епідемічного паротиту та ін.)
• бактеріальний (менінгококовий, пневмококовий, викликаний гемофільною паличкою, туберкульозною мікобактерією, лістеріозний та ін.)
• паразитарний (амебний, токсоплазмений, малярійний плазмодій та ін.)
• грибковий (грибки роду кандида, криптококки) змішаної етіології

2. За переважним перебігом запального процесу:

• гнійний (менінгококовий, пневмококовий, викликаний гемофільною паличкою)
• серозний (вірусні)

3. Варіанти перебігу менингіту:

• гострий (як варіант — миттєвий)
• підгострий
• хронічний

4. За локалізацією, ступенем важкості, клінічними формами та ін.

Діагностика менінгіту

На початковому етапі діагноз “менінгіт” може бути припущений на основі опитування та клінічного огляду пацієнта лікарем. У всіх хворих проводять загальний та біохімічний аналізи крові для оцінки загального стану та вираженості запальної відповіді в організмі. При необхідності можуть призначатися додаткові дослідження. Важливою ознакою менингіту є так звані “менінгеальні ознаки” – ознаки подразнення мозкових оболонок. До них відносяться:

• Симптом Керніга (у пацієнтів у положенні лежачи на спині при спробі пасивного розгинання колін спостерігається опір або біль в попереку/задній поверхні стегна);
• Симптом Брудзинського (характеризується рефлекторним згинанням колін і стегон при спробі пасивного згинання шиї);
• Затилична ригідність (людина відчуває опір при згинанні шиї, складності доторкання підборіддя до грудей з закритим ротом).

Ключовим дослідженням для підтвердження діагнозу є аналіз спинномозкової (цереброспінальної) рідини, яку отримують в результаті проведення люмбальної (спинномозкової) пункції. Для цього між двома хребцями вводиться голка і забирається рідина, яка оминає спинний та головний мозок. В ній визначаються:

• Кількість лейкоцитів;
• Вміст глюкози та білка;
• Проводиться мікроскопічне дослідження, посів;
• У деяких випадках виконується полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) для встановлення збудника інфекції.

Мікроскопічне дослідження ліквору (спинномозкової рідини) надає інформацію про характер запального процесу. Гнійний менінгіт характеризується збільшенням кількості нейтрофілів і частіше за все має бактеріальну природу. Серозний проходить з підвищенням лімфоцитів, що може вказувати на вірусну етіологію.

Ідеальний зразок спинномозкової рідини повинен бути отриманий до початку застосування протимікробних препаратів. При необхідності для уточнення діагнозу проводиться комп’ютерна (КТ) або магнітно-резонансна томографія (МРТ), а також ЕЕГ (електроенцефалографія).

Лікування менінгіту

Основною і головною умовою ефективної допомоги хворим на менінгіт є рання госпіталізація в стаціонар та початок специфічної етіотропної та патогенетичної терапії! Тому при найменшій підозрі лікаря або фельдшера на менінгіт повинні бути підприняті всі можливі кроки для якнайшвидшої доставки підозрілого хворого в стаціонар інфекційного профілю та початку лікування, сумніви медичних фахівців або самого хворого щодо діагнозу та госпіталізації повинні розглядатися як необґрунтовані (небезпечні) і негайно припинятися.

Усунення причини менингіту. Етіотропна терапія (спрямована на позбавлення від збудника) залежить від конкретної ситуації (проведених досліджень, досвіду лікаря, алгоритмів) і може включати призначення антибактеріальних препаратів, зокрема проти туберкульозних (при менінгітах бактеріальної, туберкульозної природи, неясності ситуації), противірусних засобів (при герпетичному менінгіті, інших вірусних збудників), протигрибкових засобів (при грибкових ураженнях). Перевага надається внутрішньовенному введенню лікарських препаратів під контролем стану хворого та періодичним контролем ліквору (контрольна люмбальна пункція).

Симптоматичне лікування. Патогенетична і симптоматична терапія спрямована на переривання ланок патогенезу, покращення дії етіотропних засобів та покращення загального стану хворого. Вона може включати застосування гормонів, діуретиків, антиоксидантів, судинних засобів, глюкози та ін.

Протисудомна терапія. При розвитку судомного синдрому застосовується протисудомна терапія. Її проводять в відділенні реанімації та інтенсивної терапії (ОРІТ).

Хіміопрофілактика. Членам сім’ї хворого, що проживають разом з ним, для профілактики призначають лікування антибіотиками. Перевага віддається препарату ципрофлоксацин, альтернативою є цефтріаксон.

Домашнє лікування: що можна і що не можна робити: Самолікування при менінгіті недопустиме. При появі симптомів захворювання потрібно негайно звернутися за медичною допомогою.

Ускладнення менінгіту

Чим небезпечний менінгіт

Ускладнення, які спостерігаються при менінгіті менінгококової природи (рідше при інших формах менінгітів), бувають ранніми та пізніми, пов’язаними як з катастрофою нервової системи, так і інших відділів організму.

Основні наслідки менингіту:

1. набряк головного мозку (протягом короткого часу різко підсилюються інтоксикаційні прояви, наростають загальномозкові порушення, з’являється тимчасове психомоторне збудження, яке змінюється повною втратою свідомості, судомами, згасанням роговичних рефлексів. З’являється набряк легень, зростає тахікардія, зменшується виразність менінгеальних синдромів, смерть настає від паралічу центру дихання);
2. інфекційно-токсичний шок (частіше при загальному ураженні — менінгококцемія — стрімкий ріст температури тіла, зростання геморагічного синдрому з подальшим літичним зниженням температури. Підсилюються болі у м’язах і суглобах, відчуття холоду, частий нитковидний пульс, холодний липкий піт, зниження артеріального тиску, судомного синдрому. При відсутності адекватного лікування призводить до смерті хворого;
3. гостра надниркова недостатність (с. Уоттерхауза-Фрідеріксена — різке падіння артеріального тиску);
4. неспецифічні органні ураження (міокардит, артрити, епілепсія, паралічі, кровотечі та ін.).

Усунення ускладнень менінгіту. Важкі та життєво небезпечні ускладнення менінгіту лікуються в відділеннях реанімації та інтенсивної терапії під постійним спостереженням медичного персоналу. Терапію обирає лікар індивідуально залежно від стану пацієнта.

Профілактика менінгіту

Профілактика менінгіту полягає у дотриманні певних гігієнічних правил та вакцинації. У певних ситуаціях вдаються до профілактичного прийому лікарських препаратів.

Бактерії або віруси, що викликають менінгіт, можуть поширюватися при кашлі, чханні, поцілунках, спільному використанні столових приборів, зубних щіток і т.д. Тому дотримання наведених нижче заходів допомагає знизити ймовірність зараження та запобігти захворюванню:

1. Миття рук: часте і ретельне, особливо перед їжею і після відвідування туалету, перебування в людному громадському місці або спілкування з тваринами.
2. Респіраторний етикет. Прикривати рот при кашлі або чханні, носити маску при наявності симптомів застуди, а також в громадських місцях під час епідемічного підйому захворюваності.
3. Дотримання правил гігієни. Не слід ділитися напоями, їжею та столовими приборами, косметикою або зубними щітками з іншими людьми. Сюди також відноситься часте провітрювання приміщення при тривалому перебуванні в ньому груп людей (аудиторії, кімнати відпочинку, класи і т.п.).
4. Здоровий спосіб життя. Для підтримки імунної системи слід дотримуватися розумного режиму праці та відпочинку, регулярно займатися спортом і дотримуватися збалансованої дієти з достатньою кількістю свіжих фруктів, овочів та цільного зерна, виключити шкідливі звички (куріння, алкоголь і т.д.).

Хіміопрофілактика (застосування лікарських препаратів) показана для зниження ризику зараження при тісних контактах з хворим на бактеріальний менингіт (зазвичай викликаним менінгококом або гемофільною паличкою). Тісні контакти включають сусідів по домогосподарству, близьких людей, що користуються загальною посудом та предметами побуту, а також медичних працівників. З цією метою призначається краткочасне застосування деяких антибактеріальних препаратів.

Вакцинація. Деякі форми бактеріального менінгіту можна запобігти за допомогою вакцинації. Наразі розроблені вакцини для профілактики менінгіту, викликаного менінгококом, пневмококом та гемофільною паличкою. Вакцинація – найбільш ефективний вид захисту від певних форм менінгіту. В усіх інших випадках запобігти захворюванню або уникнути ускладнень хвороби допоможе підтримка здорового способу життя та уважне ставлення до свого здоров’я та здоров’я своїх близьких. В першу чергу вакцинацію рекомендується тим, хто має фактори ризику захворювання:

1. Діти до 5 років і люди похилого віку;
2. Люди, які тривалий час перебувають в тісних колективах;
3. Наявність хронічних захворювань, зниженого імунітету, відсутність селезінки;
4. Подорож у регіони з високим поширенням менінгококкової інфекції;
5. Під час епідемічних вибухів менингіту.

Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я!