- Загальні відомості
- Причини
- Симптоми геморагічної лихоманки Марбург
- Діагностика лихоманки Марбург
- Лікування геморагічної лихоманки Марбург
- Прогноз і профілактика
Геморагічна лихоманка Марбург (марбурзька лихоманка) — це особливо небезпечне і вкрай заразне вірусне захворювання, яке протікає дуже гостро і часто закінчується летальним наслідком.
Загальні відомості
Перші випадки хвороби були зафіксовані в наукових лабораторіях Німеччини та Сербії. Співробітники заразилися від зелених мавп (Cercopithecus aethiops), привезених з Африки для експериментів. Пізніше виявилося, що осередки цієї хвороби є в ПАР (Південно-Африканській Республіці), Кенії, Габоні, Судані, Конго, Зімбабве, Гвінеї та інших країнах африканського континенту.
Середній коефіцієнт летальності від марбурзької лихоманки — 50%. Це означає, що від хвороби помирає кожен другий заражений.
Загалом коефіцієнт летальності варіюється від 24 до 88% — багато залежить від штаму вірусу, що викликав захворювання, а також від рівня медичної допомоги, яку отримує людина.
Найбільш суворим був спалах марбурзької лихоманки в Анголі в 2004–2005 роках. З 300 хворих померли 270 осіб, причому 75% з них були дітьми віком до 5 років. Таким чином, летальність під час цієї епідемії досягла 90%.
Причини
Збудник геморагічної лихоманки Марбург (Marburgvirus) належить до сімейства філовірусів. Віріони мають спіральну, червоподібну або округлу форму; довжину 665-1200 нм і діаметр 70-80 нм; містять РНК і ліпопротеїн. Стійкість вірусу у зовнішньому середовищі середня. За своєю морфологією та властивостями марбурзький вірус схожий з вірусами, що викликають лихоманку Ебола, однак між ними є деякі відмінності в антигенній структурі.
Джерелом європейського спалаху геморагічної лихоманки Марбург у 1967 р. стали завезені з Африки зелені мавпи, більшість з яких загинули від невідомого захворювання. Геморагічна лихоманка тоді розвинулася у людей, які контактували з приматами, а також у медичного персоналу, який доглядав за хворими. Усього з 25 хворих на геморагічну лихоманку Марбург померли 7 осіб. Пізніше аналогічні випадки захворювання реєструвалися в природних місцях проживання африканських зелених мавп, що дало підставу розглядати їх як основне джерело інфекції і резервуар марбурзького вірусу.
Інфікування людини можливе контактним шляхом при зіткненні з кров’ю та іншими виділеннями хворого; повітряно-крапельним шляхом при потраплянні вірусу на слизові оболонки ротової порожнини та кон’юнктиву; ін’єкційним шляхом при уколах. Відомий випадок зараження геморагічною лихоманкою Марбург статевим шляхом. Після перенесеної інфекції формується тривалий імунітет; випадки повторного захворювання не відомі. Після проникнення і первинної реплікації вірусу в клітинах моноцитарно-макрофагальної системи розвивається масивна вірусемія, що пригнічує імунні реакції. Це призводить до генералізованих порушень мікроциркуляції і розвитку ДВЗ-синдрому, капіляротоксикозу та поліорганних уражень. Осередки крововиливів і некрозів при геморагічній лихоманці Марбург утворюються в міокарді, легенях, печінці, нирках, наднирниках, селезінці та інших органах.
Симптоми геморагічної лихоманки Марбург
Інкубаційний період лихоманки Марбург може тривати від кількох днів до 3 тижнів. Після цього у зараженого різко проявляються симптоми хвороби — висока температура тіла (до 39–40 °C), нестерпний головний біль, слабкість, біль у м’язах і суглобах, сухість у роті та горлі, сильний кашель, ниючий біль у щелепі під час ковтання або жування.
На третій день хвороби починає боліти живіт. Порушується стілець — людина страждає від сильної діареї (кал при цьому рідкий і водянистий). Виникає нудота і блювання.
Зовнішній вигляд людини змінюється — очі западають, обличчя наче перетворюється на маску.
На 5–7-й день розвивається геморагічний синдром — схильність до кровоточивості. На тілі з’являються червоні плями, які трохи виступають над поверхнею шкіри — капілярні крововиливи.
Одним із проявів геморагічного синдрому є крововиливи на шкірі
Виникають носові, ясенні, маткові, шлунково-кишкові кровотечі, численні крововиливи у слизові оболонки. Кров виявляється в калі та сечі. Зовні це виглядає так, ніби людина буквально стікає кров’ю.
Масивна втрата крові, зневоднення та септичний шок найчастіше призводять до смерті людини на початку 2-го тижня хвороби.
Якщо організму все ж вдається впоратися з вірусом, то через 2–3 тижні людина одужує. Однак період відновлення при цьому розтягується на кілька місяців. У цей період у тих, хто перехворів, можуть випадати волосся, виникати головні, суглобові або м’язові болі, іноді розвиваються психічні порушення, проблеми з зором і слухом.
Діагностика лихоманки Марбург
Діагностика геморагічної лихоманки Марбург базується на клініко-епідеміологічних та лабораторних даних. Під час збору анамнезу з’ясовується факт перебування пацієнта в природно-осередковій місцевості, контакт із переносниками захворювання та хворими людьми. Неспецифічні зміни крові включають лейкопенію, тромбоцитопенію, підвищення рівня печінкових ферментів. З метою підтвердження діагнозу геморагічної лихоманки Марбург використовуються молекулярно-біологічні та серологічні (ОТ-ПЛР, РІФ, ІФА, РСК, РН), електронно-мікроскопічні дослідження. Тестування біоматеріалу проводиться в спеціальних лабораторіях з дотриманням вимог максимальної безпеки.
Для оцінки ураження внутрішніх органів виконуються ЕКГ, УЗД нирок та УЗД печінки, дослідження коагулограми, загального аналізу сечі, КОС. У зв’язку з розвитком поліорганних порушень хворі потребують консультації нефролога, невролога, гастроентеролога, кардіолога, гематолога, офтальмолога.
Диференційна діагностика проводиться з іншими геморагічними лихоманками (жовтою, геморагічною з нирковим синдромом, кримською, омською, болівійською, аргентинською геморагічною, лихоманкою Ласса, лихоманкою Ебола та ін.). Також виключаються малярія, холера, шигельоз, черевний і поворотний тиф, лептоспіроз, гепатит, менінгіт тощо.
Лікування геморагічної лихоманки Марбург
Пацієнти з підозрою на геморагічну лихоманку Марбург повинні бути негайно госпіталізовані в інфекційний стаціонар і ізольовані в окремі бокси. При організації догляду за пацієнтами вживаються заходи підвищеного санітарно-епідеміологічного контролю: посилюються дезінфекційні заходи, захист медичного персоналу, організовується безпечне проведення лікувально-діагностичних маніпуляцій і процедур.
Етіотропна терапія геморагічної лихоманки Марбург не розроблена, тому основна увага приділяється патогенетичним і симптоматичним заходам. Проводиться парентеральна дезінтоксикаційна терапія та оральна регідратація, внутрішньовенне введення тромбоцитарної маси. Є відомості про ефективність введення плазми реконвалесцентів, проведення інтерферонотерапії, плазмаферезу. При розвитку бактеріальних ускладнень призначається антибіотикотерапія.
Прогноз і профілактика
Захворювання має серйозний прогноз і становить підвищену небезпеку в плані виникнення епідемічних спалахів. Смертність серед хворих на геморагічну лихоманку Марбург становить 25-70%. При виявленні випадків марбурзької геморагічної лихоманки необхідне суворе дотримання заходів обережності, рекомендованих при роботі з особливо небезпечними інфекціями. Транспортування і лікування хворих здійснюється в спеціальних ізоляторах. Догляд за пацієнтами повинен здійснювати спеціально підготовлений персонал, який використовує індивідуальні засоби захисту. Специфічної профілактики геморагічної лихоманки Марбург не розроблено. Доцільно організовувати епідемічний контроль за особами, які приїжджають з ендемічних регіонів.
| Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я! |