- Причини лихоманки Ебола
- Класифікація захворювання
- Симптоми лихоманки Ебола
- Діагностика
- Лікування
- Ускладнення
- Профілактика лихоманки Ебола
Лихоманка Ебола – це гостре, ймовірно зоонозне захворювання з групи вірусних геморагічних лихоманок, що проходить з вираженим геморагічним синдромом. Відзначається високим рівнем летальності і належить до особливо небезпечних вірусних інфекцій.
Перші випадки хвороби, викликані вірусом Ебола, були зареєстровані в 1976 році, коли сталися два спалахи раніше невідомого захворювання в Нзаре (Судан) та в Ямбуку (Демократична Республіка Конго). В останньому випадку селище знаходилося поруч із річкою Ебола – так захворювання отримало свою назву.
Причини лихоманки Ебола
Вірус Ебола (Ebolavirus) належить до родини філовірусів і за своїми морфологічними ознаками схожий з вірусом, що викликає геморагічну лихоманку Марбург, проте відрізняється від останнього за антигенними властивостями.
Припускається, що природним резервуаром вірусу Ебола служать летючі миші, шимпанзе, горили, лісові антилопи, дикобрази та інші тварини, що мешкають в екваторіальних лісах. Первинне зараження людини відбувається при контакті з кров’ю, виділеннями або трупами інфікованих тварин. Подальше поширення вірусу від людини до людини можливе контактним, ін’єкційним, статевим шляхом. Найчастіше зараження лихоманкою Ебола відбувається при прямому контакті з біологічним матеріалом хворих людей, забрудненими постільними речами та предметами догляду, з тілом померлого під час поховальних обрядів, спільному харчуванні з хворим, рідше – при статевих контактах тощо. Хворі на лихоманку Ебола становлять високу небезпеку для оточуючих приблизно протягом 3-х тижнів від початку захворювання, виділяючи вірус зі слиною, носоглотковим слизом, кров’ю, сечею, спермою та ін.
Вхідними воротами інфекції служать мікротравмовані шкірні покриви та слизові оболонки, проте місцеві зміни в осередку впровадження вірусу відсутні. Первинне розмноження вірусу відбувається в регіонарних лімфовузлах та селезінці, після чого виникає інтенсивна вірусемія і дисемінація збудника в різні органи. Еболавірус здатний чинити як прямий цитопатичний вплив, так і викликати комплекс аутоімунних реакцій. В результаті цього зменшується утворення тромбоцитів, відбувається ураження ендотеліальних клітин судин, розвиваються крововиливи і осередки некрозів у внутрішніх органах, що у клінічній картині відповідає ознакам гепатиту, інтерстиціальної пневмонії, набряку легень, панкреатиту, орхіту, ендартеріїту дрібних артерій та ін. При аутопсії виявляються некрози і крововиливи в печінці, селезінці, підшлунковій залозі, наднирниках, гіпофізі, гонадах.
Підвищеному ризику зараження лихоманкою Ебола піддаються члени сім’ї та медичний персонал, що доглядає за хворими, а також особи, що займаються відловом і транспортуванням мавп. Після перенесеної лихоманки Ебола формується стійкий постінфекційний імунітет; випадки повторного зараження рідкісні (не більше 5%).
Класифікація захворювання
Існує п’ять підтипів вірусу Ебола:
- Бундібуджіо (BDBV).
- Заїр (EBOV).
- Рестон (RESTV).
- Судан (SUDV).
- Таї Форест (TAFV).
Симптоми лихоманки Ебола
Тривалість інкубаційного періоду захворювання залежить від низки факторів.
Інкубаційний період – це час, протягом якого вірус розмножується і накопичується в організмі в кількості, достатній для розвитку захворювання. Цей період також характеризується активацією імунних клітин і розвитком імунної відповіді. Час інкубаційного періоду лихоманки Ебола залежить від ряду факторів (первинне або вторинне інфікування, стан імунної системи, вірусне навантаження, шлях зараження). При первинному інфікуванні людина захворює в середньому через 5-8 днів, при вторинному потрібно трохи більше часу.
Період клінічних проявів характеризується виникненням специфічних або неспецифічних симптомів. У більшості випадків хвороба починається з діареї, блювання, загального нездужання. Пізніше приєднуються більш важкі симптоми: кровотечі (кишкові, шлункові, маткові, кровоточивість слизових оболонок, геморагії в місцях ін’єкцій і пошкоджень шкіри, крововиливи в кон’юнктиву), біль за грудниною і в поперековому відділі та ін. Геморагічний синдром швидко прогресує. На 5-7-му добу у частини хворих (50%) з’являється короподібний висип, після якого шкіра починає лущитися.
Приблизно на другому тижні від початку захворювання, коли вірус вражає більшу частину органів, розвивається поліорганна недостатність, симптоми якої залежать від уражених органів. Найчастіше відзначається утруднене і часте дихання, зниження артеріального тиску, жовтяничність шкіри і слизових, відсутність виділення сечі.
Період розв’язання захворювання при сприятливому результаті настає через 2–3 тижні після інфікування. Однак, на жаль, у більшості випадків хворий помирає. Причиною смерті стає масивна кровотеча з розвитком шоку, інтоксикація продуктами розпаду внаслідок відмови нирок і печінки, порушення серцевої діяльності та функції легень. Люди, які пережили захворювання, виділяють вірус у зовнішнє середовище ще протягом 2-3 тижнів після одужання.
Протягом 2-3 місяців після одужання можуть бути присутніми біль у м’язах, асиметричний біль у суглобах, головний біль, запаморочення, порушення менструального циклу, втрата слуху, дзвін і шум у вухах, випадання волосся, зниження маси тіла.
Згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я та Центру з контролю захворювань (США), людей, у яких реєструються згадані симптоми і які протягом попередніх 3 тижнів були в Західній Африці, слід розглядати як можливих хворих на лихоманку Ебола. До них застосовують усі заходи протиінфекційного захисту доти, доки це припущення не буде спростовано.
Діагностика
Лихоманка Ебола може бути запідозрена у осіб з характерними клінічними симптомами, які перебувають в епідеміологічно неблагополучних регіонах Африки або контактували з хворими. Специфічна діагностика інфекції проводиться в спеціальних вірусологічних лабораторіях із дотриманням вимог біологічної безпеки підвищеного рівня. Еболавірус може бути виділений зі слини, сечі, крові, носоглоткової слизу та інших біологічних рідин за допомогою зараження клітинних культур, ОТ-ПЛР, електронної мікроскопії біоптатів шкіри і внутрішніх органів. Серологічна діагностика лихоманки Ебола базується на виявленні антитіл до вірусу методами ІФА, РНГА, РСК та ін.
Неспецифічні зміни в загальному аналізі крові включають анемію, лейкопенію (пізніше – лейкоцитоз), тромбоцитопенію; в загальному аналізі сечі – виражену протеїнурію. Біохімічні зміни крові характеризуються азотемією, збільшенням активності трансфераз і амілази; при дослідженні коагулограми виявляються ознаки гіпокоагуляції; КОС крові – ознаки метаболічного ацидозу. З метою оцінки тяжкості перебігу і прогнозу лихоманки Ебола хворим може знадобитися проведення рентгенографії органів грудної клітки, ЕКГ, УЗД органів черевної порожнини, ФГДС. Диференційна діагностика проводиться з малярією, септицемією, тифом, іншими геморагічними лихоманками, насамперед, з лихоманкою Марбург, Ласса, жовтою лихоманкою. Хворим можуть бути показані консультації інфекціоніста, гастроентеролога, невролога, гематолога та інших спеціалістів.
Лікування
При появі симптомів ВГЛЕ (вірусна геморагічна лихоманка Ебола) люди повинні негайно отримати медичну допомогу. Своєчасне надання допомоги підвищує ймовірність одужання при ВГЛЕ.
Лікування включає пероральне або внутрішньовенне введення рідин і лікарських препаратів, що надаються в лікарні.
Догляд за пацієнтами з ВГЛЕ в домашніх умовах небезпечний, оскільки вони можуть заразити інших людей. У домашніх умовах їм не буде забезпечено рівень допомоги, який можуть надати фахівці.
Існує ефективна вакцина проти заїрського штаму вірусу Ебола, який здебільшого зустрічається в Гвінеї та Демократичній Республіці Конго. Для лікування хвороби, викликаної цим штамом, застосовуються препарати на основі антитіл. Ці препарати вводяться внутрішньовенно і збільшують шанси на виживання.
Наразі тривають дослідження з розробки вакцин і методів лікування для боротьби з іншими штамами вірусу Ебола.
При всіх видах інфекцій, викликаних різними штамами вірусу Ебола, підтримувальне лікування дозволяє рятувати життя людей і включає таке:
- пероральна або внутрішньовенна регідратація;
- переливання крові;
- призначення лікарських препаратів для лікування інших інфекцій, які можуть бути у пацієнта, наприклад, малярії;
- призначення лікарських засобів для зняття болю, нудоти, блювання та діареї.
ВООЗ розробила керівництво, в якому зазначені оптимальні види підтримувальної терапії, які повинні отримувати пацієнти з БВВЕ, починаючи з проведення відповідних аналізів, зняття болю, організації харчування, лікування супутніх інфекцій (таких як малярія) і закінчуючи застосуванням інших підходів, що забезпечують оптимальне одужання пацієнта.
У 2018–2020 рр. під час спалаху Еболи в Демократичній Республіці Конго були проведені перші в історії рандомізовані контрольовані багатопрепаратні випробування з метою оцінки ефективності та безпеки лікарських засобів, які використовуються для лікування пацієнтів з Ебола. ВООЗ публікує варіативні рекомендації щодо використовуваних методів лікування та підходів.
Ускладнення
Геморагічна лихоманка Ебола ускладнюється інфекційно-токсичним шоком, геморагічним і гіповолемічним шоком.
Профілактика лихоманки Ебола
Специфічною профілактикою захворювання є вакцинація: ін’єкційна однодозова вакцина проти вірусу Ебола (rVSV∆G-ZEBOV-GP, жива). Вона необхідна тим, у кого запланована поїздка в епідемічні зони Африки.
Неспецифічна профілактика геморагічної лихоманки Ебола полягає в ізоляції хворих у спеціальних відділеннях або палатах-ізоляторах з автономним життєзабезпеченням. Для перевезення хворих використовують спеціальні транспортні ізолятори. Медичний персонал працює в індивідуальних засобах захисту.
| Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я! |