Гарячка Ласса – природно-осередкова вірусна інфекція, що протікає з капіляротоксикозом та поліорганними порушеннями. Клінічні прояви гарячки Ласса включають високу температуру, інтоксикацію, діарею, кровотечі, виразковий фарингіт, ниркову недостатність та ін. При підтвердженні лихоманки Ласса проводиться регідратаційна, дезінтоксикаційна, противірусна терапія; купірування геморагічного синдрому, корекція метаболічних порушень і т.д.
Вірус Ласса – це одноланцюговий РНК-вірус із групи Аренавірусів. Випадки Ласи-гарячки реєструвалися в Нігерії, Ліберії, Гвінеї, Того, Беніні, Гані та Сьєрра-Леоне. Випадки зараження були зафіксовані в США, Німеччині, Швеції та Великобританії. Навіть у країнах, де хвороба ендемічна, деякі випадки можуть виникати протягом року, але існує сезонний пік з лютого по кінець березня.
Запасним резервуаром вважаються щурі Mastomys natalensis, M. erythrollucus і Hylomyscus pamfi. Недавно виявлено, що резервуаром інфекції в Африці є карликова миша (Mus beoulei), яка зазвичай мешкає в домах на континенті. Більшість випадків захворювань у людей виникає внаслідок контакту з їжею, забрудненою мочею, слюною або фекаліями гризунів, але можливий також передача від людини до людини через мочу, екскременти, слюну, блювотні маси чи кров інфікованих осіб. Внутрішньолікарняна передача від людини до людини часто відбувається в разі відсутності чи неправильного використання засобів індивідуального захисту.
Симптоми та ознаки гарячки Ласса
Інкубаційний період гарячки Ласса становить 5–16 днів.
Симптоми захворювання починають проявлятися поступово прогресуючою лихоманкою, слабкістю, нездужанням та порушеннями роботи шлунково-кишкового тракту (наприклад, блювота, рвота, діарея, дисфагія, біль у животі); можуть спостерігатися ознаки гепатиту. Протягом наступних 4–5 днів симптоматика прогресує до вираженої загальної слабкості з ангінозними білями, кашлем, болем у грудях та рвотою. Протягом першого тижня ангінозний біль стає більш важким; уривки білого або жовтого ексудату можуть з’явитися на мигдалинах, часто об’єднуються в псевдомембрану.
У важких випадках може розвинутися набряк обличчя, накопичення рідини в порожнині легень, кровотечі з порожнини рота, носа, вагіни або шлунково-кишкового тракту, зниження артеріального тиску (див. Світова організація охорони здоров’я [СОЗ]: лихоманка Ласса [Lassa fever]).
Іноді пацієнти вказують на дзвін в вухах, носову кровотечу, плямисто-папульозну сипь, кашель та запаморочення.
Перцептивна глухота розвивається у 20-30%; часто це явище є постійним.
Вилікування пацієнтів від лихоманки відбувається протягом 4-7 днів. Прогресія до важкої хвороби призводить до шоку, хрипів, плевриту та іноді генералізованих нападів. Рідко розвивається перикардит. Ступінь лихоманки та рівні амінотрансферази корелюють з важкістю хвороби.
Пізні ускладнення включають втрату волосся, іридоцикліт та тимчасову сліпоту.
Діагностика гарячки Ласса
Критеріями клініко-епідеміологічної діагностики гарячки Ласса є поєднання гарячки, язвового фарингіту, екзантеми та геморагічного синдрому; перебування в ендемічних вогнищах, контакт з хворими. У гемограмі відзначається лейкоцитоз і різке збільшення ШОЕ; в сечі – протеїнурія, лейкоцитурія, еритроцитурія, циліндрурія. За допомогою рентгенографії легень виявляють інфільтративні зміни та наявність плеврального випоту. За даними ЕКГ виявляються ознаки дифузного ураження міокарда.
Лабораторне підтвердження діагнозу гарячки Ласса полягає у виділенні вірусу з слини, змивів з ротової порожнини, крові, сечі, ексудатів, спинномозкової рідини; визначенні противірусних антитіл за допомогою ІФА, РНІФ, РНГА, РСК; виявленні РНК вірусу методом ПЦР. За своїм перебігом гарячка Ласса схожа з багатьма інфекційними захворюваннями (стрептококовою і герпетичною ангіною, дифтерією, кором, атиповою пневмонією, малярією, іншими геморагічними лихоманками, брюшним тифом, лептоспірозом). Проведення диференційної діагностики сприяє обстеження хворого інфекціоністом, пульмонологом, гастроентерологом, нефрологом, неврологом та іншими спеціалістами.
Лікування гарячки Ласса
Обов’язкова госпіталізація хворих у спеціалізовані інфекційні відділення з режимом суворої ізоляції. Ліжковий режим, лікування в основному симптоматичне. Використання плазми реконвалесцентів ефективно лише у деяких випадках при призначенні у перший тиждень захворювання. При її введенні у більш пізні терміни можливе погіршення стану хворого. При ускладненнях показані антибіотики, глюкокортикоїди. Розробляються етіотропні засоби та вакцинні препарати. Застосування рибавірина (виразол, рибаміділ) у ранню фазу захворювання перорально по 1000 мг/сут протягом 10 днів або внутрішньовенно протягом 4 днів зменшує тяжкість перебігу та смертність.
Профілактика гарячки Ласса
Прогноз гарячки Ласса надзвичайно серйозний: навіть при госпіталізації та лікуванні смертність досягає 15%.
Для запобігання епідемічних вибухів лихоманки Ласса необхідна негайна організація карантинних заходів (ізоляція хворих та контактних осіб, спалювання трупів померлих, проведення поточної та заключної дезінфекції). Хворі підлягають ізоляції протягом 30 днів від початку захворювання; контактні особи – протягом 17 днів (максимальна тривалість періоду інкубації). Медичний персонал, який доглядає за хворими, повинен дотримуватися всіх вимог роботи з особливо небезпечними інфекціями (засоби особистого захисту, протиепідемічний режим). Профілактика гарячки Ласса передбачає боротьбу з щурами-переносниками інфекції, захист їжі та води від забруднення екскрементами гризунів.
| Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я! |