Гайморит у дітей – це одна з форм синуситу, що характеризується запальним процесом у порожнині верхньощелепної пазухи (ВЩП). Хвороба може перебігати у гострій і хронічній формах.
У дітей до 3-4 років гайморит не зустрічається через вікові анатомічні особливості: при народженні гайморові пазухи знаходяться у зачатковому стані, їх розвиток починається після 5-6 років і триває до 10-12 років. Тому у віці від 5 до 12 років гайморит у дітей рідко спостерігається, а після 12 років захворюваність на нього стає такою ж високою, як і серед дорослих пацієнтів, і становить 10 випадків на кожні 100 осіб.
Розвиток гайморових пазух у дітей
Загальні відомості
Гайморит у спеціальній літературі також відомий як “верхньощелепний синусит”. У дітей грудного віку гайморит не спостерігається через анатомо-фізіологічні особливості гайморових пазух. Можливе розвиток гаймориту на другому-третьому році життя, а пік захворюваності припадає на 6-річний вік. Актуальність проблеми у дітей пов’язана з тим, що синусити входять у п’ятірку причин призначення антибактеріальної терапії у сучасній педіатрії. Запалення навколоносових пазух ускладнюються у 13% випадків ГРВІ. Згідно зі статистичними даними, приблизно третина госпіталізацій у ЛОР-лікарні припадає на хворих із синуситами, у тому числі гайморитом.
Причини та фактори ризику
Гайморові пазухи з’єднуються з носовою порожниною за допомогою невеликих отворів. Якщо з якої-небудь причини (частіше через запальний набряк слизової оболонки носа) ці отвори закриваються, то пазухи перестають очищатися та вентилюватися. Це створює у них сприятливе середовище для життєдіяльності патогенної мікрофлори, яка спричиняє розвиток запального процесу в слизовій оболонці пазух. Збудниками гаймориту у дітей найчастіше виступають віруси. Рідше (5–10% випадків) захворювання спричинюється патогенними та умовно-патогенними бактеріальними агентами (гемофільною паличкою, стафілококами, стрептококами, моракселлами), ще рідше – грибковою інфекцією.
Факторами ризику розвитку гаймориту у дітей є захворювання, які сприяють проникненню інфекції в гайморову пазуху або порушують її нормальну вентиляцію:
- хронічні риніти різної етіології;
- гострі респіраторні вірусні інфекції;
- хронічний фарингіт;
- хронічний тонзилліт;
- аденоїдні вегетації;
- вроджена аномалія будови носових ходів;
- захворювання зубів верхньої щелепи;
- стоматологічні втручання на зубах верхньої щелепи;
- відхилення носової перегородки.
Класифікація гаймориту
Гайморит у дітей класифікується за декількома критеріями.
За формою виділяються:
- катаральний;
- одонтогенний;
- гнійний;
- алергічний.
За локалізацією гайморит у дітей може бути одно- або двостороннім.
За тяжкістю перебігу гайморити поділяються на легкі, середньої важкості та важкі.
З практичної точки зору найбільш актуальною є класифікація за типом перебігу:
- Гострий гайморит. Характеризується зникненням симптомів протягом 30 днів на тлі медикаментозної терапії.
- Хронічний гайморит. Триває не менше 90 днів, погано піддається консервативній терапії. У пацієнта під час ремісії залишаються респіраторні симптоми (кашель, заложеність носових ходів).
Симптоми гаймориту у дітей
Гострий гайморит. На фоні тривалого перебігу ГРВІ (тиждень або більше) стан дитини погіршується. У дитини з’являється слабкість, загальна нездужання, знову з’являється або поглиблюється лихоманка з підвищенням температури до 38-39 °C. Типові симптоми: розповсюджений головний біль, біль та дискомфорт в області верхньощелепних пазух, які посилюються при нахилі голови вниз. У дітей молодшого віку капризність, чесання голови можуть слугувати еквівалентами болю.
Відзначається постійна заложеність носа та ринорея – патологічні відділення. Виділення можуть бути з одного або обох носових ходів, мати слизистий, гнійний або слизисто-гнійний характер, неприємний запах. Відділення виходять ззовні при чханні або самопливом, або стікають по задній стінці глотки, спонукаючи до кашлю. На користь гаймориту свідчать назальні симптоми протягом не менше 3 днів підряд. При важкому гаймориті у дітей з’являється набряк м’яких тканин в області щік.
Хронічний гайморит. Клініка хронічної форми під час загострення схожа з гострою, але явища інтоксикації менш виражені, лихоманка помірна. Постійні симптоми поза загостренням – слизиста ринорея, набряк носа. Кашель більш типовий у нічний час або при горизонтальному положенні дитини. Діти старшого віку відмічають зниження чутливості до запахів та відчуття солодкуватого “гнійного” запаху в носі.
Діагностика
Діагностика гаймориту у дітей здійснюється на основі характерної клінічної картини захворювання, скарг пацієнта (або його батьків), результатів лікарського огляду та лабораторно-інструментальних досліджень.
Під час риноскопії виявляють запалення слизової оболонки носової порожнини, її набряклість, виділення з пазухи запального екссудату. Для підтвердження діагнозу проводять рентгенографію. При гаймориті на рентгенограмі помітне затемнення верхньощелепної пазухи з боку ураження, проте слід мати на увазі, що рентгенограма гострого запального процесу, особливо на початку захворювання, може бути малоінформативною.
За потреби проводять бактеріологічне дослідження виділеного з носа з визначенням збудника та його чутливості до антибактеріальних засобів.
Збудниками гаймориту у дітей найчастіше є віруси. Рідше (5–10% випадків) захворювання спричиняється патогенними та умовно-патогенними бактеріальними агентами, ще рідше – грибковою інфекцією.
Лікування гаймориту у дітей
Консервативні методи
Госпіталізації підлягають діти з важким синдромом інтоксикації, наявністю даних за ускладненим перебігом гаймориту або місцевим гнійно-запальним процесом в носі при неефективності амбулаторної терапії. У інших випадках можливе лікування вдома з дотриманням часткового/ліжкового режиму під час лихоманки. Обов’язкове щоденне проведення гігієні носа з використанням сольових розчинів. Фармакотерапія включає:
- антибактеріальні препарати з групи напівсинтетичних пеніцилінів, цефалоспоринів 2-3 покоління, макролідів на 5-14 днів;
- засоби для зниження температури на основі парацетамолу, ібупрофену у віковій дозі при температурі вище 38-38,5 °C;
- деконгестанти для купірування назального набряку. Рекомендовані краплі і спреї, що містять фенілефрин, оксиметазолін, ксилометазолін;
- місцева терапія глюкокортикостероїдами. З дозволених у педіатричній практиці використовують мометазона фуроат, будесонід, беклометазон;
- муколітики з ацетилцистеїном або карбоцистеїном як активною речовиною;
- антигістамінні препарати при алергічному компоненті.
Хірургічні маніпуляції
При наявності підтвердженого гнойового процесу в ВЩП показана лікувальна пункція. Після місцевого знеболення проводиться прокол гайморової пазухи, з порожнини виводиться вміст. ЛОР-лікар промиває пазуху антисептичним розчином до чистої води, в кінці процедури вводить антибіотик.
У деяких випадках, при необхідності повторного промивання можлива постановка дренажного ЯМІК-катетера. Така техніка при гаймориті сприяє поліпшенню аерації, стимулює активне виведення пазухи від патологічної рідини, але проводиться за строгими показаннями, оскільки має ризики ускладнень.
Фізіотерапія
Фізіотерапія гаймориту протипоказана в гострий період. Проведення фізіопроцедур у дітей можливе при адекватному відтоку патологічного ексудату, відсутності лихоманки. На сьогодні ефективними методиками є хвильові методики зі сверхвисокочастотним струмом. При вираженому болючому синдромі рекомендовані техніки з анестезіючою дією – ампліпульс, діадинамотерапія.
Ускладнення
Гайморит, який не лікують, загрожує приєднанням важких місцевих або системних бактеріальних інфекцій. З боку ЦНС виникають внутрішньочерепні ускладнення: менингіт, абсцес мозку, арахноїдит. При проникненні гною в порожнину очниці формується абсцес повік або орбіти, флегмона, остеоперіостит. Подальше неконтрольоване поширення інфекції небезпечно розвитком важкої пневмонії, євстахіїту, сепсису.
Прогноз та профілактика
При своєчасній діагностиці та терапії прогноз у випадку гаймориту у дітей сприятливий.
При важких системних ускладненнях можливий летальний випадок.
Специфічної профілактики гаймориту не існує. Важлива вакцинація дітей від гемофільної, пневмококкової інфекції згідно з віком.
Неспецифічна профілактика включає лікування основного захворювання (ГРВІ, грип, дитячі інфекції), загальне зміцнення організму.
| Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я! |