Еризипелоїд

Ерізипелоїд – це гостре інфекційне захворювання бактеріального походження. Ця інфекція передається від тварин до людини і характеризується переважним ураженням шкіри та суглобів. Такий патологічний процес може проходити в кількох різних варіантах, які виділяються на основі того, які клінічні прояви переважають.

В цілому ця патологія не несе серйозної загрози для хворої людини і досить добре піддається лікуванню. Однак окремі її варіанти можуть бути причиною поширення запальної реакції на багато внутрішніх органів, наприклад, на серце, легені і так далі.

Збудником ерізипелоїду є коринебактерія Erysipelothrix rhusiopathiae, яка має 2 види – мишачий і свинячий. Перший поширений серед диких тварин, другий – серед домашніх. Зараження людини відбувається контактним шляхом через ґрунт, сіно, воду, шкіру або м’ясо, інфіковані хворою твариною, що виділяє патогенні бактерії з сечею та випорожненнями. Хвора на ерізипелоїд людина не може стати причиною зараження оточуючих.

Проникнення збудника ерізипелоїду в шкіру стає можливим при порушенні її цілісності через:

  • царапини;
  • подразнення від укусів комах;
  • екскоріації шкіри при сверблячих дерматозах (екзема, герпетиформний дерматит Дюрінга, алергічний дерматит, покіс, рожевий лишай Жибера і ін.);
  • попрілості та потертості при травматичному дерматиті.

Найчастіше зараження відбувається через травмовану шкіру кистей, де і розвивається запальний процес, який може захоплювати міжфалангові суглоби. Поширення ерізипелоїду через кровоносні та лімфатичні судини з розвитком генералізованої форми захворювання спостерігається досить рідко.

Середня тривалість інкубаційного періоду становить від однієї до трьох діб. Однак у деяких випадках він може тривати до тижня.

У кожному варіанті хворий звертає увагу на появу неприємних відчуттів в області проникнення збудника. Через певний час долучаються такі симптоми, як поступове збільшення гіперемії, що поширюється у периферичному напрямку, та набряк. З розвитком захворювання центральна частина еритеми стає синюшною, а потім поступово блідне. При цьому її краї все ще гіперемовані та набряклі. В середньому протягом максимум десяти днів весь патологічний осередок зникає, залишаючи по собі помірне лущення.

Разом з ​​шкірними проявами можуть бути симптоми, які вказують на легку інтоксикацію організму. До них відносяться субфебрильна лихоманка, слабкість, озноб і так далі. Шкірно-суглобовий варіант характеризується аналогічними клінічними проявами разом із запальним ураженням сусідніх суглобів. У цьому випадку патологія триває дещо довше, а саме близько чотирнадцяти діб.


Ангінозний варіант розвивається у випадку, якщо збудник проник у гортань, що відбувається при споживанні зараженої їжі. Цей варіант зустрічається дуже рідко. Спостерігається зростання симптомів, що дозволяють підозрювати ангіну. Генералізований варіант супроводжується численними еритемами на тілі, вираженою інтоксикацією організму, а також запальними змінами з боку багатьох внутрішніх органів.

Беручи до уваги шкірні прояви, пацієнти з ерізипелоїдом зазвичай звертаються на прийом до дерматолога. У ході опитування лікар з’ясовує зв’язок захворювання з обробітком м’яса або риби. Дерматологічний огляд дозволяє виявити типові прояви ерізипелоїду та наявність мікротравми в місці появи еритеми. Діагноз підтверджується виділенням збудника з проби тканини, взятої шляхом біопсії шкіри еритематозного ділянки. У пацієнтів з генералізованою формою ерізипелоїду збудника виділяють шляхом бакпосіву крові.

У випадку розвитку вторинних інфекційних осередків ерізипелоїду у внутрішніх органах може знадобитися консультація пульмонолога, нефролога, кардіолога, невролога, проведення рентгенографії легень, УЗД нирок, кардіологічних досліджень (ЕКГ і Ехо-ЕКГ) і нейродіагностики (лумбальної пункції і МРТ головного мозку).

Ерізипелоїд диференціюють від:

  • простого контактного дерматиту;
  • рожистого запалення;
  • атопічного дерматиту;
  • панариція;
  • багатоформної ексудативної еритеми.

Етіотропна терапія ерізипелоїду проводиться протягом 7-10 днів і здійснюється з урахуванням чутливості збудника. Можливе застосування антибіотиків пеніцилінового, цефалоспоринового, тетрациклінового рядів. За показаннями антибіотикотерапію доповнюють дезінтоксикаційними заходами, прийомом протизапальних або антигістамінних препаратів, симптоматичним лікуванням уражень внутрішніх органів. З фізіотерапевтичних методів при ерізипелоїді єфективними є електротерапія (УВЧ, електрофорез), світлотерапія (УФО), лікування магнітними полями (магнітотерапія, магнітолазеротерапія).


Принципи профілактики зводяться до виявлення та лікування хворих тварин, захисту рук під час роботи на м’ясопереробних виробництвах тощо.