Цитомегаловірусна хвороба (ЦМВХ, цитомегалія, вірусна хвороба слинних залоз, хвороба з включеннями) – це загальна системна інфекційна хвороба, спричинена вірусом родини герпесів V типу – цитомегаловірусом, який специфічно пошкоджує лейкоцити та клітини різних органів (слинних залоз, нирок, легень, печінки, головного мозку та інших).
Клінічно характеризується різноманіттям проявів – від безсимптомного перебігу до генералізованих (розповсюджених) форм з ураженням внутрішніх органів та центральної нервової системи, а також пожиттєвого перебування в організмі.
Причини захворювання цитомегаловірусною інфекцією
Цитомегаловірус поширений всюди. Зараження може відбуватися при тісному контакті з носієм інфекції або хворим. Вірус виділяється у зовнішнє середовище різними біологічними рідинами людини: слиною, сечею, калом, грудним молоком, спермою. До шляхів передачі можна віднести повітряно-крапельний, харчовий, статевий. Новонароджений може заразитися від матері через грудне молоко. Слід відзначити вертикальний шлях передачі інфекції – від матері до плоду під час вагітності. При зараженні плода може розвиватися дуже важке захворювання – вроджена цитомегалія.
Інфікування також може відбуватися при переливанні крові та при трансплантації органів від донора з ЦМВ-інфекцією.
Одного разу заразившись цитомегаловірусом, людина як правило на все життя залишається носієм цієї інфекції.
Симптоми цитомегаловірусної інфекції
Інкубаційний період — від 15 днів до трьох місяців (при маніфестній, тобто явно вираженій формі).
Вроджена форма цитомегаловірусної інфекції
Цитомегаловірусну інфекцію виявляють приблизно у одного з 200 народжених дітей, кожний п’ятий з них має або матиме проблеми зі здоров’ям. Відразу після народження виявляються низька маса тіла, збільшення печінки і селезінки, жовтуха, збільшення всіх груп лімфатичних вузлів, висипи геморагічного характеру, різні ураження органів, різкі зміни гемограми та функціональних тестів. У крові, слині та сечі виявляється вірусна ДНК (у деяких випадках виділення віруса триває протягом кількох років).
Прогноз серйозний і залежить від тяжкості ураження та обсягу проведених лікувальних заходів. У більш пізні періоди інфікування вагітної ймовірність важких проявів захворювання значно нижче, і новонароджені, як правило, не мають симптомів вродженої ЦМВ-інфекції на початкових етапах після народження, проте це не говорить про повне клінічне благополуччя в майбутньому — можливе ураження нервової системи різної виразності та нейросенсорна глухота. Тому такі діти потребують обстеження та спостереження профільних фахівців, а за потреби — у лікуванні.
Набута форма цитомегаловірусної інфекції
При набутих формах захворювання найчастіше протікає у дитячому чи підлітковому віці. У ці періоди відзначається найбільша лабільність імунної системи (має значення у групі “дитячих інфекцій”).
Найчастіше первинне інфікування протікає або безсимптомно, або за типом ГРВІ легкого перебігу. Спостерігаються легка слабкість, субфебрилітет (температура 37,1-38,0°С), дискомфорт у м’язах, першіння в горлі, іноді насморк, збільшення лімфатичних вузлів шиї, збільшення і болючість слинних залоз.
Зазвичай такі прояви не викликають побоювань щодо ЦМВ і самостійно купіруються протягом 1-2 тижнів — хвороба переходить у стадію латентного перебігу (носійство).
При інфікуванні у більш пізньому віці (дорослі люди), а також у деяких дітей (з порушенням імунітету) і ослаблених хворих захворювання, як правило, протікає з вираженими морфофункціональними порушеннями і набагато важче, ніж у першої групи осіб.
Спостерігається:
- тривала лихоманка з підвищенням температури тіла до фебрильних цифр (37,5-38,0°С);
- виражена слабкість, втома, головні болі;
- дискомфорт і болі в животі в області правого і лівого підребер’я;
- збільшення і болючість області слинних залоз;
- збільшення і чутливість шийних і кутощелепних лімфатичних лімфовузлів;
Синдром тонзилліту не характерний. Збільшується печінка і селезінка, значно змінюються показники гемограми та функціональних печінкових проб.
Залежно від стану імунної системи та можливостей її корекції клінічно значуще первинне інфікування у даної групи людей триває протягом 1-3 місяців і, як правило, завершується перемогою організму над вірусною експансією з подальшим формуванням вірусоносійства без будь-яких явних клінічних проявів.
У деяких випадках (ВІЛ-інфекція, онкологічні захворювання, тривалий прийом цитостатичних препаратів, генетичні дефекти імунної системи) може спостерігатися тривалий хвилеподібний перебіг первинної інфекції або реактивація (загострення) наявного носія вірусу (латентної форми).
У цьому випадку відзначається:
- тривала хвилеподібна лихоманка з підвищенням температури тіла від субфебрильних до фебрильних цифр;
- загальне нездужання;
- частіше генералізоване збільшення всіх груп лімфатичних вузлів; широкий спектр органної
- патології (виходячи з пантропізму віруса і індивідуальних особливостей) у вигляді одиничного або частіше комбінованого ураження слинних залоз (сіалоаденіту), цитомегаловірусного гепатиту, ураження очей, пневмонії, ураження статевих органів, стравоходу, кишечника, серця;
- збільшення печінки і селезінки, підвищення АЛТ і АСТ, зміни периферичної крові вірусного характеру (майже завжди).
Мононуклеозоподібний синдром
При вираженій формі захворювання може розвинутися мононуклеозоподібний синдром — слабкість, субфебрильна температура (37,1—38,0 °C), збільшення та чутливість лімфатичних вузлів, збільшення печінки і селезінки, зміни крові вірусного характеру.
Симптоми цитомегаловіруса у чоловіків і жінок
Цитомегаловірусна інфекція вражає людей усіх вікових груп та статей. Принципових відмінностей у симптомах у чоловіків і жінок немає, за винятком ураження статевих органів.
Цитомегаловірусна інфекція у вагітних
У вагітних первинна інфекція може протікати безсимптомно або з обмеженими клінічними проявами (найчастіше). При зараженні дитини (плода) до пологів. залежно від термінів первинного інфікування жінки (іноді справжньої реактивації ЦМВ при СНІДі), можливий розвиток вродженої цитомегаловірусної інфекції.
Ризик внутрішньоутробної передачі — до 90% від усіх випадків інфікування на будь-якому терміні вагітності.
При зараженні на ранніх термінах вагітності висока ймовірність викидня, мертвонародження або народження дітей з явними вадами розвитку (патології легень, головного мозку, нирок, серця, судин, органу слуху, психоневрологічними порушеннями).
Цікавою особливістю є вплив віку вагітної, на якому відбулося первинне інфікування, на частоту передачі інфекції: у жінок до 20 років ризик передачі в три рази вище і не залежить від термінів вагітності, а після 20 років ризик внутрішньоутробного інфікування суттєво нижче.
Симптоми хронічної цитомегаловірусної інфекції
Хвороба стає хронічною, якщо вірус довго перебуває в організмі і імунна система не може йому протистояти. Характерні тривала субфебрильна температура (37,1—38,0 °C) і слабкість. Може збільшитися печінка, лімфатичні вузли (частіше кількох різних груп), іноді селезінка, з’являється ураження очей і міокардит.
Цитомегаловірусна інфекція у людей з нормальним імунітетом
Хвороба має загальний характер і частіше всього не супроводжується якими-небудь значними відхиленнями в життєдіяльності людини, тобто імунна система середньостатистичного мешканця планети здатна самостійно знайти гідний вихід з ситуації.
Цитомегаловірусна інфекція при СНІДі
При СНІДі хвороба протікає надзвичайно важко — може розвинутися генералізована форма інфекції, тобто порушуються різні органи:
- головний мозок (менінгіт, енцефаліт з енцефалопатією та слабоумством);
- очі (ретиніт, некроз сітківки та зорового нерва — призводить до повної сліпоти);
- слизова рота, стравоходу, кишечника; легені (пневмоніт, пневмонія);
- печінка (гепатит);
- нирки (нефрит з некрозами тканини, ниркова недостатність);
- надниркові залози;
- серце;
- селезінка та ін.
Прогноз часто несприятливий. Генералізована форма цитомегаловірусної інфекції також може розвиватися у пацієнтів з ослабленим імунітетом та немовлят.
Класифікація та стадії розвитку цитомегаловірусної інфекції
Існують різні класифікації цитомегаловірусної інфекції, які відрізняються в залежності від особливостей медичного підходу до проблеми захворювання.
Класифікація за клінічною формою:
- Набута ЦМВ:
- латентна — відсутність клінічних проявів, постановка діагнозу можлива лише за результатами лабораторних тестів;
- маніфестна — з наявністю клінічних проявів та змінами лабораторних показників: ○ локалізована (циалоденіт); ○ генералізована (мононуклеозоподібна, легенева, церебральна і ниркова, печінковий гепатит, з ураженням ЖКТ, комбінованого виду);
- Вроджена ЦМВ:
- гостра;
- хронічна.
Окремо виділяють цитомегаловірусне захворювання у ВІЛ-інфікованих.
Класифікація за МКБ-10:
- P35.1 Вроджена цитомегаловірусна інфекція;
- B27.1 Цитомегаловірусний мононуклеоз;
- B25.0 Цитомегаловірусний пневмоніт (J17.1*);
- B25.1 Цитомегаловірусний гепатит (K77.0*);
- B25.2 Цитомегаловірусний панкреатит (K87.1*);
- B25.8 Інші цитомегаловірусні захворювання;
- B25.9 Цитомегаловірусне захворювання неуточнене.
Класифікація за ступенем важкості:
- легка — немає вираженого ураження внутрішніх органів і порушення їх функції;
- середньої важкості — помірно виражені ураження внутрішніх органів з порушенням функціонування без критичних порушень;
- важка — яскраво виражені ураження внутрішніх органів (генералізований характер з катастрофічними функціональними втратами та розвитком ускладнень).
Діагностика цитомегаловіруса
Діагностика цитомегаловіруса:
- Виявлення антигенів або ДНК ЦМВ
- Культивування сечі у немовлят
- Часто біопсія у пацієнтів з ослабленим імунітетом
- Серологічне тестування
ЦМВ-інфекцію можна підозрювати у наступних категорій осіб:
- Здорові люди з мононуклеозоподібними синдромами
- Пацієнти з імунодефіцитом та симптомами порушень шлунково-кишкового тракту, ЦНС або сітківки
- Новонароджені з системним захворюванням
Цитомегаловірусний мононуклеоз можна відрізнити від інфекційного мононуклеозу зазвичай за відсутністю фарингіту, негативним результатом дослідження на гетерофільні антитіла та за допомогою серологічного тестування на ЦМВ. ЦМВ-інфекцію, що порушує печінку, можна відрізнити від інших вірусних гепатитів за допомогою серологічного тестування на гепатит. Лабораторне підтвердження первинної цитомегаловірусної інфекції необхідне тільки для того, щоб диференціювати її від інших станів, що особливо піддаються лікуванню, або серйозного захворювання, такого як первинна ВІЛ-інфекція.
При сероконверсії відбувається поява антитіл до цитомегаловірусу, що вказує на розвиток нової ЦМВ-інфекції. Однак у організмі людини з ослабленим імунітетом багато форм ЦМВ-захворювань обумовлені реактивацією прихованої інфекції. Реактивація цитомегаловірусу може призвести до поширення вірусу в сечі, інших рідинах організму або тканинах, але наявність ЦМВ в рідинах організму або тканинах не завжди свідчить про захворювання, а може просто представляти собою поширення вірусу по організму. Тому біопсія, що підтверджує наявність викликаних цитомегаловірусом відхилень, часто необхідна для підтвердження ураження того чи іншого органа. Кількісне виявлення антигену цитомегаловірусу або ДНК в периферичній крові також може бути дуже корисним, оскільки підвищений або прогресуючий вірусний навантаження цитомегаловіруса дуже часто наводить на міркування про актуальний інфекційний процес.
Діагноз у ЦМВ-інфекції у немовлят може бути поставлений при посіві сечі.
Лікування цитомегаловірусної інфекції
Лікування безсимптомної цитомегаловірусної інфекції Зазвичай безсимптомні носії цитомегаловірусної інфекції не потребують лікування. Винятком можуть бути пацієнти, які отримують сильну терапію, яка виразно пригнічує імунну систему. У такому випадку може виникнути небезпечне загострення інфекції, тобто лікування проводиться для профілактики.
Лікування цитомегаловірусної інфекції легкого ступеня важкості Лікування проводиться на амбулаторній основі. Важливо відзначити, що хвороба має загальний характер і частіше всього не супроводжується якими-небудь значимими відхиленнями в життєдіяльності людини. Це визначає основну лікувально-діагностичну тактику при виявленні активної (гострої) ЦМВ-інфекції (при відсутності тяжкого перебігу і ускладнень) – це здорове харчування, повноцінний відпочинок і динамічне спостереження. Лише у випадках упертого перебігу і виражених відхилень клініко-лабораторного характеру слід залучати засоби медикаментозного лікування.
Лікування середньої та важкої форм цитомегаловірусної інфекції Хворі середньої важкості, важкі пацієнти та діти неонатального віку підлягають стаціонарному обстеженню, спостереженню та лікуванню.
Принципи лікування цитомегаловірусу повинні відповідати наступним вимогам:
попередження прогресування захворювання; попередження генералізації інфекції; попередження інвалідизації та залишкових явищ. Медикаментозне лікування З урахуванням індивідуальних особливостей проводиться етиотропна терапія, спрямована на послаблення вірусу, припинення його генералізованого циркуляції (персистенції) та патогенного потенціалу.
В залежності від умов можуть застосовуватися специфічні цитомегаловірусні імуноглобуліни, специфічні противірусні препарати прямого протицитомегаловірусного дії (головним чином в умовах реанімації та інтенсивної терапії).
З метою підвищення опору організму показане призначення засобів імунокорекції та імунотерапії, патогенетичне та симптоматичне медикаментозне забезпечення.
Дієта Харчування хворих здійснюється відповідно до важкості захворювання, проявів та вікового фону. Взагалі показана дієта №5 за Певзнером з відмовою від жирної, смаженої, гострої та подразнюючої їжі, механічно та хімічно шкідливого харчування.
Диспансерне спостереження Після виписки для переболівших встановлюється диспансерне спостереження протягом 6-12 місяців з періодичними оглядами профільних спеціалістів та обстеженням, обсяг і кратність якого визначаються лікуючим лікарем.
Ускладнення цитомегаловірусної інфекції
Ускладнення можуть бути специфічними та неспецифічними.
Специфічні ускладнення:
- пневмонія,
- плеврит (нове підвищення температури тіла, кашель з мокроттю або без неї, біль у грудях при кашлі, задишка, зміни на рентгенограмі);
- міокардит (біль та дискомфорт у серцевій області, відчуття перебоїв у роботі серця, тахікардія, коливання артеріального тиску, зміни на ЕКГ);
- артрит (дискомфорт та біль у різних суглобах, підвищення ревматологічних показників);
- енцефаліт (синдроми ураження нервів, поява патологічних осередкових симптомів, порушення психіки);
- синдром Гійена-Барре (порушення чутливості та рухових функцій).
Неспецифічні ускладнення обумовлені накладанням вторинної бактеріальної флори. Це гнійні ускладнення — підвищення температури тіла до 41°С, відповідні симптоми ураження певних органів, нейтрофільний лейкоцитоз.
Профілактика цитомегаловірусу
Спеціальних методів профілактики ЦМВ-інфекції не розроблено.
Людям зі здоровим імунітетом не потрібне ні лікування, ні профілактика цієї хвороби.
Людям зі слабким імунітетом намагаються переливати препарати крові та трансплантувати органи від ЦМВ-негативних донорів.
Основною профілактикою інфікування плода є обстеження на наявність цитомегаловірусної інфекції до настання вагітності. Противірусна терапія під час вагітності не застосовується, оскільки має токсичність та може мати потенційний ризик для плода. У разі підтвердженої лабораторними методами цитомегаловірусної інфекції у жінки вагітність допустима лише на тлі досягнення стійкої ремісії.
| Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я! |