Черевний тиф

Черевний тиф (тифова лихоманка) – інфекційна патологія гострого характеру, яка вражає ендотеліальне покриття судин і лімфоїдні утворення тонкої кишки. Клінічно характеризується специфічним синдромом загальної інфекційної інтоксикації, синдромом пошкодження шлунково-кишкового тракту (ентеритом), розеольозною екзантемою (висипом), збільшенням печінки, селезінки та внутрішньо-черевних лімфовузлів, а також бронхітом. У частини хворих може призвести до ускладнень (кровотечі, перитоніту) та смерті.

Резервуаром і джерелом черевного тифу є хвора людина та носій інфекції. Вже в кінці інкубаційного періоду починається виділення збудника в навколишнє середовище, яке триває протягом всього періоду клінічних проявів і іноді деякий час після одужання (гостре носійство). У випадку формування хронічного носійства людина може виділяти збудника протягом всього життя, представляючи найбільшу епідеміологічну небезпеку для оточуючих.

Виділення збудника відбувається з сечею та калом. Шлях зараження – водний та харчовий. Інфікування відбувається при споживанні води з забруднених фекаліями джерел, харчових продуктів, недостатньо оброблених тепловими методами. У поширенні черевного тифу беруть участь мухи, що переносять на лапках мікрочастки фекалій. Пік захворюваності відзначається в літньо-осінній період.

Симптоми черевного тифу

Інкубаційний період триває від 7 до 25 днів. Хвороба починається поступово, при цьому лихоманка має постійний характер.

Виникають синдроми:

• специфічної загальної інфекційної інтоксикації;
• розеолезної екзантеми — провідний синдром;
• синдрому ураження шлунково-кишкового тракту (запалення тонкої кишки (ентериту) або запору — парез кишечника);
• збільшення печінки і селезінки (гепатолієнальний синдром);
• запалення лімфовузлів брижі кишечника (мезаденіту);
• черевнотифозного бронхіту.

Початковий етап хвороби

Хвороба, як правило, розвивається з повільно наростаючою слабістю, малорухливістю, головним болем нечіткої локалізації, з’являється озноб, підвищення температури тіла до 39-40 °C, зниження апетиту, інверсія сну (безсоння вночі і сонливість вдень). Через кілька днів приєднується кашель, метеоризм, гуркіт у животі, діарея (пізніше змінюється запором), з’являються кошмарні сновидіння.

Об’єктивні дані виявляють наростаючу оглушеність, хворі мало рухаються, лежать у прострації з закритими очима, на запитання дають малоінформативні відповіді після деяких роздумів. Обличчя хворого бліде, шкіра сухувата і гаряча на дотик.

З 3-5 дня відзначається збільшення селезінки, а до кінця першого тижня — і печінки. З’являється симптом Штернберга — легка болючість при натисканні на живіт вздовж осі, що йде з правої бічної ділянки в ліву підреберну. Спостерігається відсутність стільця (запор) або помірний ентерит (часті болі в животі, пронос). Під час огляду живота помітне його вздування, глибокий гуркіт, і чутливість до пальпації сліпої кишки. При фарингоскопії — язик з тріщинами, без вологості, з слідами зубів, покритий товстим бурим або брудно-коричневим нальотом (фулігіновий язик), але з чистими краями і кінчиком. Слизова оболонка гортані помірно червона.

Симптоматика поступово наростає, і до кінця першого тижня хвороба переходить у наступну фазу.

Пік хвороби

Період розпалу відрізняється з’явою на 7-8 день від початку хвороби розеолозного висипу у вигляді окремих елементів, відокремлених від здорової шкіри та декількох виступаючих над нею, які зникають при натисканні, залишаючи за собою пігментацію, іноді відбувається пропитування кров’ю, рідко з’являються нові висипання. Локалізація висипу — на животі, внизу грудей.

Досить рідкісним є забарвлення долонь і стоп в жовтий колір — ендогенна каротинова гіперхромія (симптом Філіпповича).

Іноді збільшуються та стають болючими підшлункові та підпахвові лімфовузли.

Лихоманка досягає максимальної виразності, вона зазвичай постійна з невеликими коливаннями протягом доби. Симптоми інтоксикації досягають максимуму, можливі порушення свідомості, галюцинації.

З боку серцево-судинної системи помічається брадикардія, зниження артеріального тиску, загальне ослаблення серцевих тонів при аускультації.

При аускультації легенів вислуховуються суховаті хрипи розсіяного розташування, при переході в пневмонію хрипи стають вологими.

Тривалість даної фази до 10 днів, після чого, якщо не розвинулися ускладнення, настає наступна, найбільш сприятлива і очікувана фаза хвороби — згасання симптомів хвороби (реконвалесценція).

Згасання симптомів

Під час періоду одужання поступово зменшується інтоксикація, прояснюється свідомість, знижується температура тіла, зменшуються розміри печінки і селезінки. Нормалізується апетит і сон. Загальна астенія, слабкість можуть зберігатися тривалий час.

У останнє десятиліття набувають значення досить змінені форми хвороби, які часто включають лише значне підвищення температури тіла без виражених кишкових розладів та висипів, з відсутністю вираженої інтоксикації, що часто ставить у глухий кут навіть досвідчених лікарів.

Черевний тиф у дітей

У дітей середнього та старшого віку хвороба за течією не відрізняється від дорослих. Для новонароджених і дітей молодшого віку характерний гострий початок хвороби — швидко наростає температура тіла, лихоманка нерегулярна, з’являється нудота, блювота і діарея, що викликає швидке обезводження. Швидко розвивається інтоксикація, судоми, психози. На відміну від дорослих, характерна тахікардія (почастішання пульсу). Висип може з’являтися раніше 7 дня хвороби. Специфічні ускладнення рідкісні, переважають неспецифічні, обумовлені долученням вторинної флори. Аналізи крові виявляють лейкоцитоз (збільшення кількості лейкоцитів) замість лейкопенії (їх зменшення).

При появі симптомів брюшного тифу слід звернутися до лікаря-інфекціоніста.

Класифікація та стадії розвитку черевного тифу

Згідно з міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКБ 10) — A01.0 Черевний тиф.

За клінічною формою захворювання розрізняють:

1.Маніфестні форми:

• типова форма (усі основні симптоми та синдроми);
• атипова форма — поділяється на абортивну (швидке зворотне розвиток) і стерту (усі ознаки виражені слабо).

2.Бактеріоносійство:

• первинна (при тривалому перебуванні збудника в гранульомах — обмежених осередках запалення);
• вторинна (виникає на будь-якому етапі інфекційного процесу при проникненні збудника в патологічно змінені органи — жовчний міхур, кістковий мозок);
• гостра (виділення збудника протягом перших трьох місяців після хвороби);
• хронічна (виділення збудника понад три місяці після хвороби);
• транзиторна (тимчасова).

За ступенем важкості:

• легка (незначна інтоксикація менше семи днів з температурою до 38 °C та рідким стулом до п’яти разів на добу, незначне або відсутнє збільшення печінки і селезінки, симптоми тривають до семи днів, ускладнень немає);
• середньої важкості (помірна інтоксикація до двох тижнів з температурою тіла до 39 °C та блювотою, рідкий стул до 10 разів на день протягом двох тижнів, помірне збільшення печінки і селезінки, симптоми тривають до 2,5 тижнів, можливі ускладнення);
• важка (інтоксикація раптово виражена понад два тижні, температура до 40 °C і вище не менше 2-3 тижнів, блювота до семи днів, рідкий стул більше 10 разів на добу більше 10 днів, виражене збільшення печінки і селезінки, симптоми тривають понад три тижні, практично завжди є ускладнення).

За тривалістю перебігу:

• циклічний;
• рецидивний

За наявністю ускладнень:

• неускладнена форма;
• ускладнена

Діагностика черевного тифу

Черевний тиф діагностують на основі клінічних проявів та епідеміологічного анамнезу і підтверджують діагноз за допомогою бактеріологічних та серологічних досліджень. Вже на ранніх стадіях захворювання можливе виділення збудника з крові та посів на поживному середовищі. Результат зазвичай стає відомим через 4-5 днів.

Бактеріологічному дослідженню обов’язково підлягають кал та сеча обстежуваних, а під час реконвалесценції – вміст дванадцятипалої кишки, взятий під час дуоденального зондування. Серологічна діагностика носить допоміжний характер і проводиться за допомогою РНГА. Позитивна реакція спостерігається, починаючи з 4-5 днів захворювання, діагностично значимий титр антитіл – 1:160 і більше.

Лікування черевного тифу

Місце лікування — інфекційне відділення лікарні.

Госпіталізація проводиться при будь-якому ступені важкості хвороби протягом перших трьох годин, у сільській місцевості протягом шести годин після отримання екстреного повідомлення.

Не допускається лікування черевного тифу народними засобами — їх ефективність не доведена, а відсутність своєчасного адекватного лікування може загрожувати небезпечними ускладненнями.

Догляд за хворим

Режим — бокс, суворо постільний режим, до десятого дня нормальної температури тіла. У цей період недопустимо напруження, оскільки великий ризик перфорації кишечника. Під час хвороби необхідна ретельна гігієна та догляд за слизовою ротоглотки, профілактика пролежнів. Заборонено грубу пальпацію та удари області живота протягом не менше трьох тижнів з моменту початку хвороби. Проводиться постійний моніторинг хворих для виключення ускладнень, поява яких потребує переведення пацієнтів в реанімаційне відділення.

Дієта при черевному тифу

Показана дієта № 4 за Певзнером — калорійна, з підвищеним вмістом білка, механічно і хімічно щадна. Не слід їсти солодощі, бобові та пити молоко. Усі страви готують на пару або варять і протирають. Режим харчування дробовий — 5–6 разів на день.

Застосування антибіотиків та патогенетичних засобів

Етіотропна терапія проводиться до десятого дня нормальної температури тіла при будь-якому ступені важкості, таким чином перекривається природний цикл збудника. Призначаються препарати вибору — фторхінолони (останнім часом поширюється стійкість тифозної бактерії до цієї групи антибіотиків), цефалоспорини, макроліди та карбапенеми.

Заходи патогенетичної терапії:

• регідратація – глюкозо-сольові розчини, колоїди, не рекомендується введення чистої глюкози;
• ентеросорбція (введення сорбентів);
• підвищення регенеративних процесів в кишечнику;
• антиоксидантна терапія (янтарна кислота та ін.);
• вітамінна підтримка (полівітаміни);
• відновлення нормальної мікрофлори кишечника (пре- та пробіотики – продукти та препарати для нормалізації флори кишечника).

Виписка здійснюється при нормалізації клінічного стану та лабораторних показників, трьохразового негативного посіву кала та сечі, але не раніше 21 дня нормальної температури тіла.

Критерії видужання:

• стійка нормалізація температури (не менше 5 діб);
• відсутність інтоксикації;
• відсутність обезводження;
• нормалізація стільця;
• нормалізація лабораторних показників (клінічного аналізу крові, копрології);
• відсутність ускладнень.

Після перенесеної хвороби пацієнтам призначається диспансерне спостереження терміном на три місяці з обов’язковим посівом крові та сечі в кінці періоду спостереження.

Залежно від ступеня важкості перенесеної хвороби та залишкових проявів пацієнтам не слід протягом півроку приймати алкоголь та їсти важку їжу.

Ускладнення черевного тифу

Факторами ризику розвитку ускладнень є:

• тяжкий перебіг при відсутності покращення протягом 3-4 днів;
• пізня госпіталізація;
• мікст-інфекція;
• комбіновані ураження;
• поява лейкоцитозу

Черевний тиф призводить до специфічних та неспецифічних ускладнень.

Специфічні ускладнення черевного тифу:

• перфорація кишечника — супроводжується болями в животі, наприклад симптомом Щеткіна-Блюмберга, збільшенням частоти дихальних рухів, напругою м’язів черевної стінки і може призвести до перитоніту;
• кишкова кровотеча — знижується температура тіла, прояснюється свідомість, самопочуття тимчасово покращується, потім хворий блідне, риси обличчя стають гострішими, він покривається холодним липким потом, знижується артеріальний тиск, збільшується пульс;
• інфекційно-токсичний шок — знижується температура тіла та артеріальний тиск, виникає стан прострації, шкіра стає блідою з сірим відтінком;
• міокардит;
• тромбоз мезентеріальних судин.

Неспецифічні ускладнення брюшного тифу:

• пневмонія;
• інфекційний психоз;
• менингіт, паротит, артрити, пієлонефрит, холецистохолангіт, тромбофлебіт;
• абсцеси.

Прогноз. Профілактика

Прогноз при неускладненому перебігу сприятливий, при розвитку ускладнень можливий летальний кінець.

Наслідки черевного тифу:

• при неускладненому перебігу — деякий час може залишатися астенія (слабкість, підвищена втомлюваність, емоційна лабільність), яка з часом проходить;
• при розвитку ускладнень — стійке порушення роботи шлунково-кишкового тракту (запори, діарея, порушення переварювання і всмоктування).

До методів неспецифічної профілактики брюшного тифу відносяться:

• підтримання на достатньому рівні санітарного стану джерел водопостачання, очисних споруд;
• боротьба з джерелами забруднення навколишнього середовища, очищення і дезінфекція стічних вод, ям;
• дотримання санітарних норм і правил при зборі, обробці, зберіганні і приготуванні їжі;
• вживання лише тієї їжі та води, якою впевнені, у подорожі пити лише кип’ячену воду або бутильовану воду, ретельно мити та очищати овочі і фрукти;
• дотримання правил санітарно-гігієнічної культури (мити руки після вбиральні та перед їжею);
• своєчасне виявлення бактеріоносіїв (особливо серед осіб декретованого контингенту, зокрема працівників сфери харчування та обслуговування населення);
• повністю проводити призначене лікування (антибіотикотерапію) у лікаря з подальшим лабораторним контролем одужання.

Протягом трьох місяців після перенесеного захворювання особи з декретованого контингенту не допускаються на об’єкти громадського харчування та водопостачання.

Специфічною профілактикою черевного тифу є вакцинація (полісахаридні вакцини, засновані на очищеному Vi-антигені для осіб з дворічного віку — ін’єкційно та жива атенуйована вакцина з 5 років — орально).

В першу чергу вакцинація показана подорожуючим, при загрозі поширення та при контакті з хворими на черевний тиф.

Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я!