Балантидіаз

1. Причини балантидіазу
2. Симптоми
3. Патогенез балантидіазу
4. Форми захворювання
5. Діагностика балантидіазу
6. Лікування балантидіазу
7. Прогноз і профілактика балантидіазу

Балантидіаз — це захворювання, викликане кишковими балантидіями (Balantidium coli). Супроводжується ознаками загальної інтоксикації та виразковими змінами слизової оболонки товстої кишки.

Балантидіаз зустрічається у людей будь-якого віку. Він поширений повсюдно, особливо в регіонах із розвиненим свинарством. Це пов’язано з тим, що саме свині є постійними носіями балантидій: в окремих районах ними заражено майже 100% свиней. Спалахи захворювання спостерігаються в свинарських господарствах за недотримання ветеринарно-санітарних правил, технологій утримання та годування свиней: видалення відходів свинарства без компостування, використання їх як добрив для ґрунту, відсутність боротьби з мухами — переносниками балантидій, погана обробка рук працівників ферм після роботи та перед прийомом їжі.

Причини балантидіазу

Етіологічним агентом балантидіазу є війчаста інфузорія Balantidium coli. Балантидії є найбільшими представниками кишкових найпростіших, що паразитують в організмі людини. Їх життєвий цикл складається з 2 стадій — цистної та вегетативної. Цисти балантидій мають діаметр близько 50 мкм, округлу форму і можуть зберігати життєздатність поза організмом хазяїна протягом 3-4 тижнів. Довжина вегетативних форм паразитів становить 30-150 мкм, ширина — 30-100 мкм; поверхня покрита війками, завдяки яким відбувається рух. У зовнішньому середовищі вегетативні форми менш стійкі — гинуть через 3-5 годин.

Основним резервуаром збудників балантидіазу є свині, серед яких інвазія досягає 60-80%; рідше джерелом протозойної інфекції є людина. Механізм зараження балантидіазом — фекально-оральний. Передача балантидій (частіше цистних форм) відбувається через брудні руки, контаміновану воду, фрукти, овочі. Часніше балантидіазом хворіють працівники свинарських господарств, забійних пунктів, м’ясних цехів. В травному тракті людини з цист утворюються вегетативні форми, які паразитують у тканинах сліпої, сигмоподібної та прямої кишки. На місці їх проникнення в слизову оболонку товстої кишки утворюються ділянки гіперемії та набряку, які згодом трансформуються в ерозії та виразки. Дефекти слизової оболонки мають кратероподібну форму, нерівні краї, покрите некротичними масами дно. Виразково-деструктивні зміни в кишечнику, всмоктування токсичних речовин, а також харчування паразитів за рахунок свого хазяїна становлять основу патогенезу балантидіазу та визначають його клінічні прояви.

Симптоми

Для гострої форми захворювання характерна яскраво виражена симптоматика. Після інфікування балантидією симптоми захворювання відсутні протягом 5-30 днів (прихований інкубаційний період).

Потрапляючи в шлунково-кишковий тракт, мікроорганізм вражає стінку кишечника, викликаючи на початковому етапі набряк і гіперемію слизової оболонки, які згодом змінюються на крововиливи і осередки некрозу, що супроводжуються сильною інтоксикацією, що проявляється:

• слабкістю,
• погіршенням загального самопочуття;
• головним болем, запамороченням;
• зниженням або повною відсутністю апетиту;
• підвищенням температури тіла до 38,5–39 °С;
• схваткоподібними болями в животі;
• частими хибними позивами до дефекації;
• рідким смердючим стулом з домішками крові, гною, слизу (10-15 разів на добу).

Пацієнти з гострою формою балантидіазу підлягають обов’язковій госпіталізації в інфекційний стаціонар. Об’єктивні ознаки: печінка і селезінка збільшені, живіт різко болючий при натисканні в навколопупковій області і в нижніх відділах.

Спостерігається стрімка втрата маси тіла, виснаження розвивається протягом кількох днів (до тижня). При хронічному балантидіазі періоди загострень, що тривають від кількох днів до місяця, змінюються мнимим благополуччям, яскраві симптоми захворювання зникають на кілька місяців (в середньому від 3 місяців до півроку). Прояви захворювання в цьому випадку слабко виражені: незначні болі в животі, діарея 2-5 разів на добу (іноді з домішками слизу, рідше — крові), прояви інтоксикації відсутні.

Патогенез балантидіазу

Балантидії є найбільшими інфузоріями серед інших найпростіших патогенних організмів, які мешкають в кишечнику. В період активної життєдіяльності вони можуть досягати 50-80 мкм в довжину і 35-60 мкм в ширину. Форма паразитів здебільшого овальна або яйцеподібна. Їх тіла покриті тонкою оболонкою — пелликулою. Вона допомагає зберігати форму тіл балантидій і забезпечує їх численними отворами. На стадії активного розмноження (у вегетативній формі) поверхня паразитів покрита війками, які виконують роль органів руху. Балантидії живляться через отвір на передньому кінці тіла. Через нього частинки їжі проникають в ендоплазму. Там навколо цих частинок утворюються вакуолі, в яких відбувається травлення. Неперетравлена їжа через анальний отвір виводиться з організму хазяїна.

При несприятливих умовах розмноження балантидій припиняється, вони втрачають свої війки і перетворюються на цисти, покриваючись двошаровою білковою оболонкою, що захищає їх від руйнівних впливів ззовні. У такій резистентній формі паразити можуть “переживати” несприятливий період існування і залишатися життєздатними у зовнішньому середовищі близько трьох тижнів, тоді як у вегетативній формі при таких же умовах балантидії нестійкі і швидко гинуть. В організмі загиблих тварин вони розчиняються протягом 5-6 годин. Цисти стійкі до висихання, хлорсодержащих дезінфікуючих засобів, зберігаються в ґрунті до восьми місяців. При кімнатній температурі, перебуваючи у фекаліях, цисти залишаються життєздатними близько 30 годин, у водопровідній та стічній воді вони зберігаються до семи днів.

Балантидії локалізуються в товстому кишечнику свиней, сірих щурів, великої рогатої худоби, овець або коней. У зовнішнє середовище у формі цист вони потрапляють разом з фекаліями тварин, після чого їх переносять комахи. Паразити потрапляють у воду, ґрунт і на рослини, які вживає людина (наприклад, на овочі або зелень). У результаті неякісно оброблені та заражені балантидіями продукти потрапляють в організм. Там під впливом шлункового соку паразити втрачають захисну оболонку, проникають у товстий кишечник і починають активно рости та розмножуватися.

При попаданні в товстий кишечник з цист виходить доросла особина. Вона виділяє особливий фермент — гіалуронідазу, який допомагає розчиняти слизову кишечника та впроваджувати паразита в стінку кишки, утворюючи виразки. У нижніх відділах кишечника дорослі паразити знову перетворюються на цисти, потрапляючи у зовнішнє середовище.

У процес розвитку захворювання часто залучається апендикс (придаток товстої кишки), що призводить до розвитку гострого апендициту. Також паразити можуть проникнути в легені через порожнину живота і діафрагму, викликаючи пневмонію. Продукти життєдіяльності балантидій потрапляють у ворітну вену, по якій вони переносяться в печінку. Через це в гепатоцитах (клітинах печінки) починає накопичуватися жир і поступово розвивається стеатоз і каламутне набухання печінки. Ці зміни структури печінки стають причиною порушення вуглеводного обміну, вироблення білків, відкладання мінеральних речовин та нейтралізації токсичних продуктів. Шкідливі речовини і продукти розпаду всмоктуються в кров, приводячи до інтоксикації всього організму, порушення роботи нирок, міокарда (серцевого м’яза) і центральної нервової системи.

Форми захворювання

За тривалістю течії виділяють гострий та хронічний балантидіаз.

Залежно від тяжкості існують такі форми захворювання:

• легка;
• середньотяжка;
• тяжка.

Латентна форма передбачає носійство патогенних мікроорганізмів при відсутності клінічних проявів.

Незважаючи на досить часту інфікованість балантидією (4-5%), розгорнута клінічна картина спостерігається в одиничних випадках.

Про поєднану форму балантидіазу говорять, коли основне захворювання поєднується з іншими інфекціями (наприклад, амебіазом або шигельозом).

Діагностика балантидіазу

При постановці діагнозу необхідно враховувати історію хвороби: перебування в епідемічно неблагополучних зонах за балантидіазом, контакт з тваринами або хворою людиною, споживання некип’яченої води та немитих продуктів.

У аналізі крові відзначаються помірна анемія (зниження рівня гемоглобіну), еозинофілія (підвищення кількості еозинофілів), збільшення ШОЕ. При тяжкому перебігу формується виражена анемія (рівень гемоглобіну нижче 90 г/л), збільшується кількість лейкоцитів за рахунок нейтрофілів. У калі виявляють вегетативну (дорослу) форму паразита.

Для візуалізації уражень слизової оболонки кишечника та уточнення ураженого відділу проводять колоноскопію (огляд товстої кишки за допомогою ендоскопа) та іригоскопію (рентген кишечника з використанням контрастної речовини). При проведенні ендоскопічного дослідження можливий забір гістологічного матеріалу (відділення язв), у якому можуть виявити вегетативні форми паразита. Це дозволяє підтвердити ймовірний діагноз.

При наявності крові в калі (гемоколіт) у дітей проводиться диференціальна діагностика з іншими станами:

• заковтування крові матері під час пологів або з тріщин сосків;
• анальна тріщина — розрив слизової оболонки ануса, що виникає через вплив щільних калових мас, що утворюються при запорі. Така патологія проявляється болем під час дефекації, запорами з виходом щільного калу з домішками крові або кількома краплями крові наприкінці дефекації;
• алергічний ентероколіт (зазвичай на білки коров’ячого молока). Клінічні прояви включають стійкі зригування, блювоту, кал з великою кількістю слизу і домішками крові. Також може спостерігатися ураження шкіри у вигляді сухості та гіперемії;
• запальні захворювання кишечника (неязвений коліт, хвороба Крона);
• хірургічна патологія (інвагінація, кишечне кровотечення, поліпоз, дивертикул Меккеля та ін.);
• гострі кишкові інфекції, спровоковані іншими патогенними мікроорганізмами: дизентерія, сальмонельоз, коли-інфекція, кампілобактеріоз, антибіотик-асоційована діарея та амебіаз.

Лікування балантидіазу

Пацієнти з підтвердженим балантидіазом підлягають госпіталізації в інфекційний стаціонар. Як етіотропна терапія призначаються антибактеріальні (мономіцин, окситетрациклін, ампіцилін) або протипротозойні препарати (метронідазол, тинідазол). Зазвичай проводять 2-3 п’ятиденних цикли терапії. Системна лікарська терапія може бути доповнена клізмами з колоїдно-дисперсною сіллю норсульфазолу. Одночасно показана дезінтоксикаційна терапія, вітамінотерапія, дотримання раціональної дієти.

Лікування носіїв протозойної інфекції також є обов’язковим. Критеріями видужання від балантидіазу є відсутність колітичного синдрому, негативне копрологічне дослідження на балантідії, відсутність язвових змін стінки кишечника.

Прогноз і профілактика

Застосовувані на сьогодні методи специфічного лікування балантидіазу сприяють одужанню пацієнтів. У разі пізнього початку або неадекватного лікування летальність може досягати 10-12%.

Профілактика балантидіазу полягає у дотриманні заходів індивідуальної безпеки (дотримання особистої гігієни, кип’ятіння води, миття овочів і фруктів тощо), а також охорони навколишнього середовища від фекального забруднення (захист водойм, покращення зоогігієнічних умов утримання свиней, знешкодження гною тощо). Специфічна профілактика балантидіазу не розроблена.

Інформація є узагальненою та надається з ознайомлювальною метою. За перших ознак хвороби зверніться до лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я!