Аутогемотерапія

Аутогемотерапія – це косметична та лікувальна процедура, яка здійснюється шляхом підшкірного або внутрішньом’язового введення пацієнту крові, взятої з його власної вени. Цей метод ґрунтується на принципі «лікування схожим схожим». За припущеннями вчених, кров, основну частину якої становить вода, «запам’ятовує» інформацію про існуючі патології в організмі та, при повторному введенні, знаходить джерело захворювання та знищує його.

Методику вперше описав Август Бір у 1905 році. Він активно використовував цей метод для лікування травматичних ушкоджень (переломів).

Під час першого візиту пацієнту вводять підшкірно чи внутрішньом’язово 1 мілілітр крові і спостерігають за реакцією. Поступово дозу збільшують до 10 мл, далі поступово зменшуючи. Підшкірний шлях відрізняється високою ймовірністю розвитку запальних реакцій, локальної гематоми, підвищення температури тіла, загальної слабкості, ознобу, болями в м’язах.

У сідницю дозволяється вводити спочатку 2 мл. Ін’єкцію виконують у верхній зовнішній квадрант (низька ймовірність пошкодження нерва). Маніпуляцію повторюють через 1-2 дні.

Кров вводять, суворо дотримуючись правил асептики та антисептики.

Виконують дві ін’єкції – внутрівенну (забір із периферичної вени) та внутрішньом’язову (в сідницю). Тому процедуру рекомендується проводити в умовах поліклініки чи стаціонару. Вдома велика ймовірність занесення інфекції та пошкодження судинно-нервового пучка.

Аутогемотерапія розвивається і вдосконалюється в підходах. Це визначило впровадження нових технік в клінічну практику:

  1. Гемопунктура. Забір із периферичної вени пацієнта та введення крові (чистої або збагаченої лікарськими чи гомеопатичними засобами) в спеціальні точки, розташовані по тілу. Методику розробив Ян Керстошу – гомеопат родом із Бельгії.
  2. Сходинкова аутогемотерапія. Маніпуляція передбачає введення крові з гомеопатичними препаратами. Спочатку випробовували використовувати антибіотики, але від ідеї швидко відмовились через малу ефективність і ризик збільшення стійкості бактерій. Техніку заснував Ґанс-Ґенріх Рекевег. Він відноситься до спадкоємців гомеопатів, продовживши шлях батька. Особисто спілкувався з засновником аутогемотерапії, Августом Біром, продовживши і вдосконаливши його ідеї.
  3. Аутокров для лікування. Перед введенням кров піддають певним маніпуляціям – заморожування, озонування, обробка ультрафіолетовими чи рентгенівськими променями. Це передбачає наявність спеціалізованого обладнання та вузьких медичних знань.
  4. Комбінація аутогемотерапії та озонотерапії. Маніпуляція виконується за стандартною схемою, але кров збагачують озоном (O3, трьохатомний кисень). Це так звана мала озоноаутогемотерапія. При великій забирають 150 мл крові, збагачують озоном і повертають пацієнту. Згідно з твердженнями, методика допомагає ліквідувати симптоми синдрому хронічної втоми.
  5. Поєднання аутогемотерапії та гірудотерапії. На уражені або проблемні ділянки шкіри ставлять медичних п’явок. Після вводять кров.

Процедури заборонено проводити в домашніх умовах. Це обумовлено великим списком показань і серйозних протипоказань, порівняно з класичною методикою. Крім того, вона є альтернативою стандартним методам лікування, клінічна ефективність якої науково не доведена. Тому перед тим, як розпочати, слід передбачено проконсультуватися з лікарем.

Ефективність аутогемотерапії перевірена часом та серйозними клінічними дослідженнями. Широке застосування метод знаходить в гінекології. Аутогемотерапія використовується при наступних захворюваннях та станах:

  • хронічні запальні процеси органів малого тазу;
  • хронічні тазові болі;
  • неможливість зачаття;
  • сексуальні порушення;
  • клімактеричний період з патологічним перебігом.

У дерматології – косметології метод використовується для боротьби з наступними патологіями:

  • акне;
  • екзема;
  • піодермія (гнійничкове ураження шкіри).

Аутогемотерапія входить до складу комплексного лікування багатьох захворювань і станів. Зазвичай використовується на етапі, коли гострий процес вщухає. Метод допомагає прискорити одужання і провести корекцію порушеного гомеостазу (сталості внутрішнього середовища організму). Аутогемотерапія також рекомендується при наступних станах:

  • тривалі простудні захворювання, особливо ті, які часто повторюються;
  • хронічне запалення бронхіальної стінки, в т.ч. супроводжується обструкцією бронхів;
  • бронхіальна астма;
  • хронічні процеси органів сечовидільної системи;
  • порушення роботи шлунково-кишкового тракту;
  • тривалі незаживаючі рани.

Процедура має протипоказання, тому виконується виключно за призначенням лікаря після обстеження. До протипоказань відносяться:

  • злоякісні новоутворення;
  • активний період туберкульозної інфекції;
  • запальні процеси печінки вірусного походження;
  • захворювання печінки з порушенням її функції;
  • патології нирок, серця і судин на стадії декомпенсації;
  • загострення психічних розладів;
  • період вагітності та лактації;
  • вік до 18 років.

Як часто можна проходити аутогемотерапію

Кратність процедур та тривалість курсу визначається у кожному випадку індивідуально. За рік їх можна пройти трохи більше 3 разів. При цьому перерви між двома не повинні бути меншими за 3 місяці. Це пов’язано з тим, що дуже часта стимуляція імунної системи призводить до розвитку аутоімунних патологій. Оскільки організм починає приймати частини своїх клітин, як чужорідний генетичний матеріал, починає посилено виробляти проти них антитіла.

Оскільки метод не універсальний, його терапевтичні можливості обмежені загальною стимуляцією організму. Він допомагає збільшити захисні сили при боротьбі з хронічними, млявими інфекційними процесами.